Не допоможуть нам вже стріли купідонів,
І не про нас в журналі ця стаття
Моя любов жива, вона не зна кордонів,
Але напевно я не та, кого шукаєш ти усе життя...
Я не кричу про почуття чи їх відсутність,
І не благаю милування з неба.
Нам не вдається зрозуміти чужу сутність..
А знаєш, може нам цього й не треба.
Твої слова не ранять більш ніж вчинки,
Або приємний запах дорогих парфум.
Ти сам не усвідомлюєш своєї поведінки,
Ось це і наганяє той гнітючий сум.
Між нами прірва, яка дна не має.
Не залатати у моєму серці дирок.
Хоча понад життя тебе кохаю,
Все ж не твоя, і це звучить як вирок.
Фінал для нас обох - розбите щастя,
Бо те що планували не збулося,
В твоїх обіймах тане білокура Настя,
Олег мене цілує у волосся.
Сухе "привіт" на вулиці мені ти подаруєш,
І біль тектиме в жилах замість крові.
Напевно відповідь мою вже не почуєш:
До скону я нестиму гріх любові.
В обіймах іншого мене лікує час,
У майбуття ітимеш не зі мною.
Забудь! Ніколи вже не буде нас!
Сама себе сльозами заспокою.
Чому тоді тебе я відпустила?
Не стримала, не крикнула "Зажди!"
Коханню свому відірвала крила.
Твій запах щез, напевно назавжди.
Я прокидатимуся поруч не з коханим.
Повір така жорстока я людина.
І не звертаючи увагу на душевні рани,
Йому, а не тобі я подарую сина.
Не допоможуть нам вже купідонів стріли,
Та все ж тобі молитву я складаю.
Навіщо одне одного тоді ми відпустили???
В обіймах іншого, та лиш тебе кохаю!
Кого хочу- тАго не знаю)))))))
