Подивися у очі й забудься,
Вже нічого вертати не треба,
Дикі коні в тумані несуться.
Копитами торкаються неба.
Не досяжні розчімчені хмари,
Десь пливуть, мої сни полонивши,
Юні мрії душі, мов примари,
Бродять, риси свої розгубивши.
Що було те минулося й знову
Щем душі нема сенсу плекати,
Ту таємну, останню розмову,
До життя вже не слід повертати.
Нехай бродить кохання житами,
Квітне маками в чистому полі,
Дні біжать у роки табунами.
Шелестять між гілок у тополі.
Подивися у очі й забудься,
Вже нічого вертати не треба,
Дикі коні в тумані несуться.
Копитами торкаються неба.
Щиро дякую 
