Чомусь так різко все змінилось.
Знову друзі і знову повага.
Невже я таки свого добився.
Чи тобі просто потрібна увага?
Живу в очікуванні болю.
Постійно чекаю ножа в спину.
Вважаю поведінку твою роллю.
Розігруєш мене як ту дитину.
Я тепер нікому не вірю.
Ховали від мене ті, що найближчі,
Вчинки, які забрали надію.
Похітливі бажання найнижчі.
Постійно в очах та сама картина:
Когось цілуєш… Плювала на мене.
Закрадається думка, що я дійсно дитина.
І сподівався на краще даремно.
