. 4ЧЕРЕПАХА І ЗМІЯ
Черепаха, вже старенька,
Гріла черевце.
Підповзла змія стихенька,
Звилась у кільце,
Пасть роздула, засичала:
- З’їм тебе усю!
Черепаха застогнала:
- Зажди, щось скажу.
- Скажеш? Кажи, Тарантіло,
Маєш тільки мить.
Цілий тиждень я не їла,
Аж нутро болить.
- Хочу тобі послужити,
Дещо підказать.
З’їси мене й будеш сита,
Потім де шукать
Їжу будеш? А я знаю,
Де таких, як я,
Сотнями відпочиває
Уздовж бережка.
- Знаєш це ти достеменно?
- На той берег плить
Треба й зможеш там щоденно
Черепах ловить.
- Як туди я доберуся?
Плавать – не моє.
- Тут тобі я пригоджуся,
Довезу тебе.
Уляглась на черепаху змія,
Звилася,
Усміхнулась: «От невдаха!
Та згодилася.
До бережка допливемо,
З’їм її – біду,
З потрухами, а там, дивись,
Ще таких знайду».
Тіла теж не дурнувата,
Здогадалася,
Що задумала хвостата,
В хитрість вдалася.
Каже: «Попливемо, люба,
Ще за видноти!
Сонце зайде, темно буде.
Як тоді плисти?»
- Попливемо!
Тарантіла у воду зайшла,
Швидко замочила тіло,
Тихо поплила.
Як пів шляху подолала,
Скинула змію.
- Тону! – змія засичала,
Ой, рятуй, тону!
- Тони, змійко вузьколиця,
Як така дурна.
Краще злапана синиця,
Ніж хвіст журавля!
Мудрий висновок! 
