|
Іноді, в деякі моменти життя, ти провалюєшся в небуття.
Пригадуєш, як вийшов із автобуса, але вже не пам’ятаєш,
як опинивсь у вагоні метро (чи, може, краще вже метра за
зразком пальта, вибачте, це у мене фахові сумніви).
Озираєшся навколо, дістаєш гаманця та розумієш, що на
один жетон там поменшало. І врешті-решт пригадуєш, як
проходив через автомат, згадуєш, що він підморгнув тобі
зеленим оком, пропускаючи до підземки.
Такі моменти для чого? Для роздумів чи відпочинку? Чи
для того й іншого? Час, наданий для думання над проблемами
та питаннями, які треба вирішити якомога швидше, чи це час виключення з дійсності, яка втомлює душу і псує тобі нерви?
А під час таких моментів ти заряджаєшся тією енергією, яка,
очевидно, так необхідна тобі для подальшого крокування
шляхами цього світу, який ми називаємо дійсністю або
реальністю? Під час таких подорожей ти наче перебуваєш
відразу в кількох вимірах. Думки, душа десь знаходяться
далеко поза межами цього світу, однак твоє тіло все одно
залишається тут. У такі миті воно є найбільш вразливим, бо
в цей час воно не сприймає дійсність, не реагує на неї і ніяк
не контролює нічого з того, що відбувається навколо, ні
краплі не слідкує за перебуванням у реальності, моментом
тут і тепер. Добре, якщо ти впав у таке забуття в наглухо
замкненій кімнаті чи квартирі (бажано, щоб на плиті в тебе
у таку мить не опинився чайник, що може потім кипіти
годину, а то й дві, а особливо, коли він взагалі виявиться
пустим, тобто без води, бо так недовго й у повітря злетіти!
Те ж саме стосується й праски та інших потенційно
небезпечних речей та приладів). А якщо це безлюдна вулиця,
парк у дуже ранній чи дуже пізній час? І тут звідки не візьмись вигулькують ззаду двоє-троє кремезних хлопців, вагоме
нагадування про необхідність повернутися на грішну землю, які простягають свої руки, щоб відібрати у тебе рештки матеріального — гроші, одяг, а то й саме життя. І якщо ти забарився, не встиг вчасно повернути свій розум чи душу в тіло, то вже лежиш на землі в яких-небудь кущарях і цівки червоного стікають із твого розбитого обличчя, і якщо ти ще відчуваєш, що в тебе страшенно болять ребра, можеш із полегшенням зітхнути, бо ти ще матеріальний, живий. Так що
процес усепоглинаючого думання незавжди безпечний. Реальність
рідко вибачає тобі нехтування своїми вічними супутниками — моментами "тут" і "тепер".
четвер, 30.09.2010
ID:
433508
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.06.2013 11:44:51
© дата внесення змiн: 29.06.2016 20:01:17
автор: Ростислав Сердешний
Вкажіть причину вашої скарги
|
