Липневий полудень. По глибокому озеру неба швидко пливуть стада пухких овець-хмар. За ними раз по раз ховається палюче сонце. Воно сліпить очі, тому мені доводиться одягнути сонцезахисні окуляри. Крізь них без остраху дивлюсь на білий диск, що сховався за згустком пари. Та раптом хмарка зрадливо тікає і тепер мені доводиться стулити повіки.
Зосереджуюсь на відчуттях. Полонинська трава коле спину. Вітер шурхотить нею, шмигає поміж смерек, на що ті відгукуються невдоволеним шелестом. Коники-стрибунці завзято тріщать зі всіх сторін. Часом чути набридливе дзижчання мармеладних мух, які люблять зависати в повітрі прямо перед носом. Гаряче проміння нестерпно пече.
Нарешті світило ховається знову і я можу роздивитись все довкола. Праворуч, на краю полонини, виструнчились височенні смереки, ховаючи за собою Чорногóру*. За метр від мене простягається ґрунтова дорога з колією від квадроциклів прикордонників, яка зробилась під час дощів. А ліворуч красуються Мармарóси**. Вони манять крутістю вершин, таємничістю. Їх схили вкриті лісом і темними кущами àфенів****, тому здаються чорним, особливо у порівнянні з смарагдовою Чорногорою. Та найбільше притягує погляд окраса всього масиву, його найвеличніша вершина - Попівàн****. Його грізний вигляд викликає дике захоплення і, невідомо чому, тремтіння ніг. Сонце ніби спеціально не освітлює його, додаючи страхітливого вигляду.
Мою увагу привертає калатання дзвоників. Мабуть це бредуть ті ялівки*****, яких я бачила за кількадесят метрів від полонини. Та коли звук посилюється, я розумію, що дзвоники більше схожі на овечі – вищі тембром. За кілька хвилин я помічаю джерело звуку і дивуюсь від несподіванки. З-поміж дерев виїжджає юнак на гнідому конику, на шиї якого вчеплене брязкальце******. До сідла приторочено кілька мішків, тож коник йде повільною ступою.
-- Слава Йсу! – гукаю юнакові, коли той проїжджає повз мене.
-- Навіки слава! – відповідає той посміхаючись (бо не часто побачиш дівчат, що лежать собі на полонині) і прямує далі, де дорога ховається в лісі.
Поки проміння не пробивається крізь хмари, вітер спритно пірнає своїми холодними руками мені під сорочку, змушуючи шкіру вкритись сиротами. Я ще раз кидаю погляд на масивну тушу Попівана, підводжусь, одягаю наплічник і направляюсь туди, де хвилину тому зникла постать вершника.
28 липня 2013 р.
*найвищий гірський масив Українських Карпат. Розташований на схід від Полонинського Бескиду.
**гірський масив у Східних Карпатах.
***Áфени - чорниці
****Попіван (Піп Іван Мармаро́ський) — гора в Українських Карпатах, одна з вершин Гуцульських Альп (частина Мармароського гірського масиву). Розташована в Рахівському районі Закарпатської області, на кордоні України і Румунії.
*****корови, у яких ще не було приплоду.
******елемент кінської збруї. Линва з дзвониками і бубонцями різної величини.
