Кутайся, дівчинко, кутайся,
знову зима...
Сни посіріли, мов кадри
старі монохромні.
Сивого озера гусне
вершкова кайма
тріщинки ниють, неначе
судини судомні.
Кутайся, дівчинко, чуєш,
у пору застуд
вижени протяг з душі
і дражливі озноби.
Просто звикай, що життя -
не завжди Голлівуд,
може колись пощастить
із десятої спроби.
День завесніє і променя
скальпель тонкий
лід розітне і ростки
проберуться назовні...
Кров забурлить, як весняні
прудкі потічки,
тепла блакить пробіжиться
по вижухлій вовні.
Все в тебе буде: і мрій
неземних вітражі,
сяйво з-під вій і хмарини
пухкі під ногами!
Тільки не стій, не тремти,
як листок, на межі!..
Кутайся, дівчинко, небо
вагітне снігами.
скільки материнського тепла, жіночої мудрості...скільки віри у перемогу добра...
хочеться продовжувати:
...кутайся, жіночко, серденьком
ти обігрієш світ...
мелено вже і перемелено...
усмі́шка на все одвіт...
віра твоя пророчая:
мати і немовля...
кутайся, дівчино, кутайся...
шепоче в надії Земля
Наталю, я ніколи не перестану дивуватись вашому вмінню створювати чудову образність вірша, здавалось би вже з давно знайомих слів
я люблю у Л К.
Яка різниця - хто куди пішов?
Хто що сказав,і рима вже готова.
Поезія - це свято, як любов.
О, то не є розмова побутова!
І то не є дзвінкий асортимент
метафор, слів - на користь чи в догоду.
А що, не знаю. Я лиш інструмент
В якому плачуть сни мого народу.
НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА ТЕ, ЩО "сивого озера гусне вершкова кайма тріщинки ниють, неначе судини судомні", АЛЕ "день завесніє і променя скальпель тонкий лід розітне і ростки проберуться назовні!"
ВЖЕ СКОРО ВЕСНА!