Ішла Весна, сповита вся бруньками,
Несла з собою свіжість і тепла ковток.
Ішла, покрита білим цвітом, пелюстками,
У супроводі сонця ясного й пташок...
Її сліди зеленою травою поростали,
Яка периною вкривала чорноземи...
На ній конвалії пахучі виростали,
Й спліталися в прекрасні діадеми.
Ішла, натхненна власною красою
І зупинила в Києві свій довгий шлях...
А на Майдані море квітів, вмитих не росою,
А сльозАми... Й синьо-жовтий стяг.
Важке повітря від горілих чорних шин,
Просочене людськими почуттями.
Та залишки зотлілих вщент машин...
Сира земля покрилася рубцями.
Збентежена Весна заплакала з жалЮ.
Дощем котились сльози по її лиці.
А потім мовила одному журавлю:
" Лети, мій милий! Забирай на крилах біди всі..."
Він полетів... Весна ж бо залишилась,
Щоб землю лікувати від журби...
Вона, мов квітка польова, розкрилась,
Роздала всі свої чесноти і скарби.
Промінням сонячним зігріла все довкола,
Надією прокралась у людські серця.
Весна цвіте... Земля ж не охолола.
Нехай не буде більше свіжого рубця...
22.03.14.
Веснянана теплота людських сердець може стани реалізацію Вашого вірша, впевнений, що так і буде - по-іншому просто ніяк
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У більшості людей серця добрі, щирі і справді горять теплотою... Але є такі, яким немає діла ні до весни, ні до чужого горя, тільки собою і переймаються, нажаль... Я рада, що ви, як і я, лелієте надію на краще.Дійсно, по-іншому просто ніяк... Щиро дякую!
Весна - справжнє джерело натхнення. 
Шкода, що цьогоріч вона така не проста і приносить людям важкі роздуми. 
Хай буде мирною і весна, і літо, і осінь... і всі наступні роки... 
Щиро дякую! 
Уже виправила 
Але є такі, яким немає діла ні до весни, ні до чужого горя, тільки собою і переймаються, нажаль... 
Я рада, що ви, як і я, лелієте надію на краще.Дійсно, по-іншому просто ніяк... 
Я б дуже цього хотіла... 
