Вона – Осінь. Пора року, котру багато хто не любить або просто посміхається в очі, щоб не образити.
Вона – пафос. Ну, чи Осінь. Обіцяю не утворювати синонімічних рядів.
Вона стверджує, що потрібно діяти проти законів фізики, вбиваючи у собі себе – посміхатись. Думає, що Весна – то фальш. А насправді Весна – це я. Ну, чи фальш. Обіцяю не дотримуватись усіх минулих обіцянок. Обіцяю не вірити усім її фразам. «Я люблю музику та каву, ніч і дощ» - брехня? Брехня! Брехня…
Каже, що на душі у неї спокій. І це фікція, бо у її душі вирує осінь, а це не спокій!
Вона – не справжня, бо Осінь дає те, чого від неї очікують. Намагається говорити загадками, хоча й сама їх не розуміє. Не сприймає.
А знаєш, ми дещо схожі. Загублені серед масок та різноманітних амплуа. Ми начебто поряд, але вже в минулому. Без спільного майбутнього.
Їй головне дожити до вересня, а я хочу, аби березень не закінчувався.
У її гардеробі елегантні кофтини різних кольорів. Кольори ці – відтінки чорного. Вона сама це стверджує (можливо, бреше, але ми ж бо їй «віримо»)
Сьогодні вона наважилась. Одягла свій чорний одяг (напевно, найсвітліший). У ліфті – стандартно: дев’ятий. Сходи. Дах. Осінь вперше за такий величезний проміжок часу відчула себе вільною, хоч на вулиці володарювала ця клята весна. Ну ненавидить вона весну. НЕ-НА-ВИ-ДИТЬ.
Пів пачки в попіл. Вода зі щік. Ні, це не сльози. Вона ніколи не плаче. Це алергія. Звичайнісінька алергія. Вона така тендітна. Зараз. Кидає погляд з даху. Сідає.
Раптово і досить неочікувано на дах заходить інша. Зовсім інша. Фальшивка? Чи Весна? Можливо…я?
Зовсім інша мовчатиме. Точно мовчатиме. Мовчатиме і дивитиметься на бокал та дороге напів солодке. А ще спідлоба поглядатиме на пачку дешевих сигарет та попіл, яким так недолуго грається вітер. Весняний вітер. Вітер Зовсім іншої.
А Осінь погляне на Зовсім іншу і в голові тисячу разів прокляне цю чортову алергію.
Вони так близько одна від одної не знаходились напевно ніколи. Душею так близько.. Загнані на один дах із однією метою.
А далі… Лише вони (ми) знають, що було далі.
Таке не виноситься на загал. Про таке не пишуть у блогах. Вони (ми) не стануть чиїмись музами та ідеалами.
Напевно, Осінь завжди ворогуватиме із Зовсім іншою. Але той день, той дах вони (ми) не забудуть ніколи.
У той вечір пекло не отримає нових чортів. Вони не горітимуть в одному котлі, про що домовились вже заздалегіть.
По дорозі додому Зовсім інша плакатиме, а згодом напише про це книгу (у блогах – не пишуть, а книгу – можна)
А Осінь триматиметься незламно, незалежно. Ось тільки алергія свідчитиме про наявність душі.
