Він любив її, таку палку,
Таку красиву й ніжну.
Її, її, її одну -
З усіх наймилішу.
Любив за розум, доброту і вроду
І день у день чекав її приходу.
Любив, не тямлячись від щастя,
Цілував їй руки й посміхався.
Вона ж старалася, добро робила,
Та ніколи його не любила.
А він ім'я їй гарне дав,
Лише він один її так називав-
Просто учителем і другом став.
Він так давно її омріяв,
Надіявся, надіявся і вірив.
І ніч, і день - усе для неї.
Йому нічого більше не потрібно,
Лиш списані сторінки цілі,
Де повторюється ім'я, ім'я...
Сказав колись: "Підеш - життя не буде!"
"Я повернусь!"- сказала і пішла.
А у душі маленької дівчинки сльоза.
Я не люблю Вас! Мені Вас просто шкода!
