Щось не пишеться так як раніше,
Десь поділися рими гучні,
Заховались у роздумів тишу,
Розповзлися в нічному вікні,
Наче хвилі,
Душевний неспокій
Розриває логічності ряд
Про мораль і змістовність глибоку...
Скільки ще необхідно нам втрат,
Щоби людство могло зрозуміти:
Переможців нема на війні
Там де гинуть невинні і діти,
А солдати вертають в труні!?.
Задля чого ці танки і «гради»?
Сенс життя підмінили сміттям!
Хто дає безпорадні поради
Недолугим на розум царям?
Може саме у тому й причина,
Що ще й досі існують царі?
Й допоможе лише гільйотина
Від пройдисвітів, що «угорі»?..
Але ж треба зізнатися чесно -
Ми самі обираємо їх,
У долоні їм стоячи плещем,
Дозволяємо коїти гріх,
А коли той процес незворотній,
Боїмося зізнатись собі,
Що у дзеркалі вигляд мерзотний,
Він примушує жити в ганьбі...
Але в світі давно вже існує
Зовсім інший життєвий уклад,
Він Кохання і мир пропагує,
Починається з волі громад,
Не ціна там керує а цінність,
Сила слова міцніш за кулак,
А найвища й найкраща відмінність -
Там відсутні і цар і батрак!..
Задля того, щоб в світі тім жити,
Однієї замало мети,
Треба щиро й відверто любити
І щодня в тому напрямку йти,
Схаменіться, я прошу Вас,
Люди!!!
Всі дороги вертають назад...
Вороття лиш одному не буде:
ПТН ПНХ - прямо в ад!
26.01.2015
