О, маків пурпурових, дивних маків квіти!
Ціловані уста – уста твої кохані!
Життєві двері навстіж на світанні,
Сонце! Сонце! В спекотному горінні літа!
Сонце! Сонце! І маків пурпурових квіти!
Ланів пшеничних шум, рої бджолині ранні!
Ціловані уста – уста твої кохані,
І в липових алеях заметілі цвіту!
О, арфо спогадів! В іржі кривавій струни
Моя рука тепер і золотить, і гріє,
Та давня сонячна мелодія німіє,
А лиш мотив журби снується, в жалях суне...
Змертвілі, тихі наче цвинтарна сторожа,
У царськім пурпурі вже в’януть маки гожі.
Kazimiera Zawistowska
Epitafium III
O maków purpurowych, kraśnych maków kwiecie?
O usta całowane - drogie usta twoje!
Złote życia na oścież rozwarte podwoje,
Słońce! Słońce! W upalnym rozgorzałym lecie!
Słońce! Słońce! I maków purpurowych kwiecie!
Pszennych łanów poszumy, pszczół grające roje!
I usta całowane, drogie usta twoje,
I w lipowych alejach kwietniane zamiecie!
Harfo wspomnień! Twe struny z rdzy krwawych korali
Dłoń moja dziś otrząsa, ogrzewa, rozzłaca,
Lecz melodia ta dawna, słoneczna nie wraca,
Tylko motyw tęsknoty snuje się i żali...
A ścichłe, obumarłe jak cmentarni stróże
Więdną maki w królewskiej zszarpanej purpurze.
