Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви раби, хоча й пани ви
Над своїм народом.
Україна вам не мати,
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані!
(Борис Грінченко, 1898 рік)
Ще не вмерла Україна,
але вже вмирає.
Цуценюк і підрашенки
в цім допомагають.
Однак слава ще лунає
і міцніє воля.
Ворогів ми зустрічаєм
на донбаськім полі.
Та біда не в тому браття,
що нема чим битись.
Справа в тому, що не знаєш,
куди прихилитись.
Кому вірити не знаєш
і кого любити.
А довірливі ми стали,
як маленькі діти.
Нам щоденно обіцяють,
то одне, то інше.
Потерпіти заклинають,
завтра буде ліпше.
І ми любимо та вірим
лозунгам брехливим.
Все чекаєм, а довіра,
то рай для зрадливих.
А воно все не настане
те завтра достатку.
Хоч сьогодні доїдаєм
вже останні статки.
А воно все не наступить
те завтра клятуще.
Вже в тарілці утворилась
з обіцянок гуща.
Праці ветеран не може
хліба шмат купити,
на його ж річну зарплату –
слугам й дня не жити.
Пенсії злиденні,
податі безмежні.
Та не всі убогі,
є і протилежні.
Банки, що покрали,
фабрики, заводи.
Порти розхапали,
мало теплоходів.
Землю поділили,
ще б рабів по сотні…
І цього замало,
отакі голодні!
Збіжжя вже за безцінь
у селян скупляють.
Потім за окраєць,
як за міх справляють.
Можна ще писати,
та нема вже сили.
Ось вам любі браття –
воля чи могила…
14.10.2015, Миколаїв
Як показав час, не всім сподобався цей твір. Наприклад автор "горлиця" прокоментувала у віршованій формі так:
A ви звідки написали
Бідні та голодні,
Кажете усе забрали,
Де спали сьогодні?
Чи під тином, чи на полі,
Ви ось так ридали,
Бо вже мабуть і хатину
У вас відібрали.
А Москва он процвітає,
В них немає горя,
Хоч народ \"ля-ля\" співає,
Президент підпора!
Ось такого б нам \"парнішку\",
Були б й ми панами,
А то бачте ,плачем тишком,
Боримось віками!
Тому, якось само собою, написалось продовження:
Наша відповідь Чемберлену або не каркай
Не під тином, не на полі,
навіть не в стодолі.
Ті слова писались мною
від тяжкої долі.
В світлім, чистім і просторім
будинку над Бугом,
де живемо, пишем, творим,
ходимо за плугом…
Бо й самі, не склавши руки,
все життя трудились,
а на старість від багатства
лиш перо лишилось.
Ля-ля-ля співають всюди,
лише не в Росії,
бо там люди вже забули
сповіді святії.
Біда ж є, була і буде
для нашого краю:
кожен сидить-визирає –
моя хата скраю...
А іще хотів сказати,
так давно ведеться,
що не кожная ворона
горлицею зветься.
16.10.2015, Миколаїв
Сьогодні зранку, зайшовши на сайт, переглядав коментарі до своїх творів. Зокрема, на цього вірша один надійшов від "горлиці" такого змісту:
A ви звідки написали
Бідні та голодні,
Кажете усе забрали,
Де спали сьогодні?
Чи під тином, чи на полі,
Ви ось так ридали,
Бо вже мабуть і хатину
У вас відібрали.
А Москва он процвітає,
В них немає горя,
Хоч народ \"ля-ля\" співає,
Президент підпора!
Ось такого б нам \"парнішку\",
Були б й ми панами,
А то бачте ,плачем тишком,
Боримось віками!
Відповідь народилася ніби сама-собою:
Наша відповідь Чемберлену або не каркай
Не під тином, не на полі,
навіть не в стодолі
Ті слова писались мною
від тяжкої долі.
В світлім, чистім і просторім
будинку над Бугом,
де живемо, пишем, творим,
ходимо за плугом...
Де щоденно словом щирим
мостимо дорогу
у майбутнє, не голодні,
дякувати Богу!
Бо й самі, не склавши руки,
все життя трудились,
а на старість від багатства
лиш перо лишилось.
Ля-ля-ля співають всюди,
лише не в Росії,
бо там люди вже забули
сповіді святії.
Біда ж є, була і буде
для нашого краю:
кожен сидить-визирає –
моя хата скраю...
А іще хотів сказати,
так давно ведеться,
що не кожная ворона
горлицею зветься.
16.10.2015, Миколаїв
Написано у множині тому, що так ставилось запитання. Псевдонім "горлиця", у відповідних відмінках, з маленької тому, що так пише сам його автор. До речі, при зверненні слово "Ви" прийнято писати з великої літери (на мою думку в іншому випадку - це слово писати зовсім не варто, а замінити його відповідним висловом залежно від ступеню зневаги).
І наостанок, сам текст моєї віршованої відповіді я написав як відповідь на коментар горлиці, але під час спроби виправити описку в одному зі слів, через нетривале користування електронною формою спілкування, видалив її зовсім. Тому вирішив виправити цей промах ось таким чином, не будучи впевненим до кінця, що з цього теж щось вийде путнє...