Чому тікаю знову? І від кого?
Лиш обрис чийсь позаду залишаю...
Та підсвідомо відповідь вже знаю,
Тому і душу сповнює тривога.
"Біжи, біжи.. Ти думаєш, що зможеш?
То обернись і впевнись, що дарма.
І виходу ніякого нема.
Ніколи ти мене не переможеш.
Бо винна, й вирок цей усім відомий.
Тож мучитиму, поки буде сил,
Як сонце вже зайде за небосхил,
І в жах поринеш добре так знайомий".
Я зупинюсь і подивлюся в очі,
Які лякають довго так мене,
Й скажу, нарешті, все те головне,
Що у думках повторюю щоночі.
"Не забирай, ти чуєш, більш нікого.
Усе віддам, але не втрачу їх.
Боротимусь з останніх сил своїх,
Та все одно здобуду перемогу".
Двобій почнеться. Хоч уже стомилась,
Зберусь. Не хочу загубити все.
Не знаю, що фінал нам принесе,
Бо вийшов час. Світанок. Ніч скінчилась.
