Коли день кругом горить,
стираючи в попіл вічність
й, здається, весь світ летить
у прірву! .. ще й по зустрічній...
Сховатися б у куток!
В солодку, глуху дрімоту....
...Мов згублений ти смичок
без скрипки своєї й ноти.
Цей лемент в тобі століть
й шально́ї наскрі́зь епохи
пульсує. Реве! Бринить
сльозами... Вже більше й кроку
не в силах здолати. Ні!
...з душею - в клубок колю́чок....
Та день все ж прийде й твої
всі болі ще раз озвучить.
Ти вслухайся... Це не твій
лунає тривожний голос, -
це ставить акцент знов свій
безпристрасно сірий Хронос.
Не рвись
із його долонь.
Ти - лиш інструмент....
Згадай!
Та свою
маленьку "соль"
(схитруй!)
і усе ж зіграй.
Загубити в цьому шаленому світі свою ніжну, радісну "соль" досить просто, а от віднайти її серед гучних та "мі"- норних важко, та якщо серце грає музику позитиву (як в тебе) - вона сама знайдеться.