Ще сонце вранішнє з пухких перин не встало,
село оповивали мирні сни,-
од вибухів довкілля задрижало, прокинулася Ніна : “ Мамо, грім !”
-Ні, доню, то не грім, моя дитино, розпочалася, донечко, війна.
-Боюся, мамо! Ми усі загинем ?
“ Сховай мене, сховай! – блага вона.
- Сховай мене, бо я ще хочу жити,
Босоніж бігати, купатися в росі,
Смугастій бджілці й літечку радіти,
Із квітів запашних вінки плести.
Закалатало серце материнське :
-Не бійся, доню, розкотів війни.
Заплющуй очі, в ковдру загорнися,
ще сонце досипає й ти поспиш.
Земля горіла, корчилась, стогнала,...
І де їй ,бідній, схованку знайти?
Заснула Ніна... Спочиває мама ...
Спинилось літо, і літа людські.
@Тетяна Купрій , 2006.
Зображення з мережі "Інтернет".
