Спогади… Які спогади ми залишаємо після себе?... Хіба людина задумується про вічне, коли вона молода?.
У важкий час живемо. Справжні цінності (доброта,людяність, небайдужість, готовність допомогти, підтримати) кудись поділись, вичерпались; натомість з’явились байдужість, брехливість, жага до влади і грошей, нелюбов до ближнього. Але надія є, бо є справжні чоловіки та сміливі і безстрашні жінки в нашій Україні.
Є такі люди,згадуючи яких, розумієш, як добре, що ти зустрів їх у своєму житті. До таких людей відноситься Дяченко Віра Іванівна. Це моя вчителька фізичної культури. Завжди усміхнена,струнка та впевнена у собі.
Ми дівчатка-підлітки,любили вигадувати різні нісенітниці, лиш би посидіти на лавці та попліткувати. А Віра Іванівна завжди знаходила правильні слова та цікаві вправи для нас. Казала, що потім подякуємо їй за гарні фігури. Так, і справді дякуємо! Віра Іванівна була не тільки досвідченим, любимим вчителем, але й Людиною з великої букви.
Ми навіть не здогадувались, що перед нами неодноразова чемпіонка України з акробатики, що їй, маленькій і тендітній, підкорялись такі вершини!
Щкода, що дирекція школи не повною мірою цінувала досягнення Віри Іванівни.
А ще пригадала, як я, випускниця, вибігла із школи, і Віра Іванівна привітала мене з успішним складанням іспитів та дала мені декілька життєвих порад, які дуже, дуже пригодились мені пізніше в житті.
Віра Іванівна була сонячною Людиною та найближчим життєвим Вчителем для нас.
Нам зараз особливо не вистачає справжніх вчителів, перед якими хотілося б зняти капелюха.
Низький уклін Вам, Віро Іванівно, та світла пам'ять.
Викладач англійської мови Прикарпатського університету ім.. Василя Стефаника Людмила Гашевська (Бажан).
