Дивилась в небо голубе сумна віщунка,
Піском крізь пальці невблаганно бігли дні.
Хтось звав дарунком ті пророцтва, хтось же - трунком.
Та її очі кожну мить були сумні:
Ті кому добре на майбутнє віщувала,
Сліпою вірою понищивши мости,
Вже не на заздрість, як колись, а на поталу,
Без дій чекали звершення мети.
Ті, кому біди нарекла сумна віщунка,
Так само, не спинаючись для дій,
В сльозах чекали горя, склавши руки,
Всеціло розчинившись у біді.
Ніхто не чув того, що було після.
Ледь чутно промовляла кожен раз
Про те, що "Це не остаточна дійсність:
Усе в руках у кожного із вас"...
І лиш вона, колись зробивши вибір,
Була навік позбавлена тривоги:
В пітьмі ночей і днів шаленім вирі
Для себе вже не бачила нічого...
04.03.2016
