Якось ясним гожим днем стука хтось до хати.
Відчиняю – на порозі літо пелехате.
Я примружилась, воно - нумо обійматись.
Тепло й радісно було літо зустрічати.
Дорогого гостя я провела до столу,
А воно хутчіш гостинці дістає з-під полу.
Ківш малини і суниць, огірки, капусту,
Моркву, вишні, кабачки розмістились густо.
Все свіженьке і смачне – стіл, як «на причину»,
На останок ще кладе спечену хлібину.
Враз букет насмикав з шат, ще й додав мачину,
І мене вітає любо, мов свою дівчину.
Зарум’янилася я, «схтілось» холодочку,
Вийшла з хати, а воно липу рве в садочку.
Посапало буряки, вигнало корову –
Я господаря такого не пущу із двору.
А над вечір разом ми хлюпались у річці,
Йшли додому підтюпцем по м’якій травичці.
Полягали в гамаку, а йому не спиться,
То цвірінька, то співає, грає-веселиться.
Гарний вiрш, Олено. Дiйсно, як лiто так i iншi пори року е найкращими друзями, вони викликають найбiльш приемнi емоцii.
Тiльки у вас слова "дорогого" i "з-пiд полу" якось не зовсiм римовано звучать. Може вам цей рядок трохи змiнити - "Дорогого гостя я запрошу до столу".