Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Наталя Данилюк: З тих часів - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова), 02.08.2016 - 23:11
мені надзвичайно приємно , Наталочко...не маю можливості бути завжди на зв"язку, але ,повір, у серці тримаю
геометрія, 29.07.2016 - 14:00
Дякую, Наталю, за такий чудовий твір! Читала і бачила своє: згорьоване,голодне,напівсиротливе,.. але таке неповторне і миле...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чомусь у ті часи навіть проблеми видавалися не такими масштабними, як зараз... Спраглі див, дитячі серця шукали затишку і безтурботності у світі, що їх оточував... І їм це вдавалося! Дякую Вам щиро за добрі слова!
ОЛЬГА ШНУРЕНКО, 29.07.2016 - 13:33
Стільки приємних, реальних, життєвих спогадів в одному вірші. ТИ, Наталю, зачепила струни не тільки моєї душі (судячи по відгуках, а й усіх читачів, для яких тема дитинства, родини, рідного дому - найсвятіша! Дякую тобі, що тішиш нас чудовими віршами і освітлюєш наші душі промінням своєї поезії
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, дорогенька, за такі світлі емоції і щемний відгук! Ця тема, справді, свята для багатьох з нас!
Надія Рубінська, 28.07.2016 - 21:24
ПРЕЧУДО !Стільки гарних, образних метафор, які викликають щем, бо торкаються потаємних спогадів... Дякую Вам, Наталю! ЛЕГКОЇ ХОДИ ВАМ ШЛЯХАМИ ДОЛІ ТА ТВОРЧОЇ НЕВИЧЕРПНОЇ НАСНАГИ! Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам дякую, люба Надю, за такі теплі слова і побажання! Рада бачити у себе в гостях!
Богданочка, 28.07.2016 - 16:55
НАталочко, повернула ти і мене у дитинство А оце " домів" повертає саме у Перегінське дитинство Вірш - просто диво. Дуже сподобався!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Сонце, це наше, рідне! Пригадую, як у студентські роки дівчата-однокурсниці дивувалися з цього кумедного для них слова "домів"!.. А для нас, перегінських, воно було таким рідним! А коли вже наставала п'ятниця і можна було нарешті поїхати на вихідні домів - ейфорії не було меж! Дякую тобі за співзвучність думок!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як гарно Ви сказали! Дякую, Пташечко!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам дякую, пане Михайле!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам за добрі слова, Ілеє! Завжди рада візиту!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Світланонько! Це якраз оте нетлінне, що є в душі кожного з нас...
Інна Серьогіна, 27.07.2016 - 22:22
Світ був тоді безмежним, і простотаЧи не найбільшим дивом була й дарами! Мов крізь роки відлунює те «Ната́…» Голосом мами… Розчулена, Наталочко! Дуже сподобався вірш. Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам дякую, Інночко! Рада знову ачити на своїй сторінці!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зате емоції - цілком доречні! Дякую Вам, Наталочко!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Про таке завжди пишеться душею... Дякую, Андрію! Приємно, що Ви це відчули!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пане Вікторе, дякую щиро!
Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова), 27.07.2016 - 18:50
от...вірш....а читаєш і зачитуєшся,ніби казкою....і на серці хОроше-хОроше стало як в дитинстві дякую...щиро Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, дорогенька, за візит і такий теплий коментар! Рада!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам дякую, Любонько! Приємно, що завітали!
Валя Савелюк, 27.07.2016 - 16:06
соковита панорама безтурботного щасливого дитинства серед таких красот і народжуються поети прекрасний вірш Стежка-хідни́к, що завше веде до хати, Комин у космос цілиться олівцем… На видноколі – сині кити́ Карпати Ув океані неба, у піні хвиль Мирно вляглись погріти вологі спинки. Хата моя осіла, мов корабель, Серед лілових повеней материнки. (Я підлітаю – й страх мне не бере - у цьому рядочку одруківка сталася випадково - мне - "е" загубилося))) |
|
|