бажання стерпиться і вже по всьому
кінець кінцем на ранок обезводжений
іду додому
минаючи ліхтарні перехрестя
моргання насторожених вітрин
мою ладнає мить пересторогу
один
досвітній вогник знищеного моря
дев'ятий вал із кольору ниток
у чім порок у чім твоя неволя
у кольорі кривавому зірок
що розплавляють грані горизонтів
до дірок
ще довго галасують площі лазарети
із лавочок притиснутих в асфальт
я просто хочу знати хто ти й де ти
коли скінчається танок
коли подоли складено в галети
і кораблів безликі маяки
кидають верфі
і довга мить спаскуджена вином
із присмаком ванілі твого соку
обвітрює уста мої
на шмаття здертий виринув із шкіри
валізою з подвійним псевдо-дном
я повертаюся сюди
і залишаюсь тут з тобою
гріхом
так довго музика так довго пнуться черги
до пішоходів липнуть сюртуки
як бачу повертатися даремно
туди де ти...
