Я вийшов погуляти, подивитись на природу
В земні глибини йшов по стежці, знайшов там клумбу орхідей
Здається день не відрізнявся,та я спіймав важку хворобу
Та простий такий діагноз, я ненавиджу людей
Закралось в душу почуття, яке не можу пояснити
І втекти також не можу, і почалося це давно
В один момент щасливі дні, здається поки що ми діти
А потім раптом все погано, як у корейському кіно
Я від розмов товаришів почув що скоро кінець світу
Я ковчег собі зробив, щоб пережити хоч це літо
На землю впав метеорит, і всі загинули без бою
Лиш залишився тихий крик, ми не залишимось з тобою
А потім раптом я проснувся, у холодному поту
Поруч хтось стояв я обернувся це ти дивилась в темноту
І ти пішла та обіцяла, що повернешся ще знову
Здається не переживала, бо вже напевно не до того
