Зібрав сі наш Михасуньо знов до Гамерики,
Там ше цьоці є жива, жи вуйна по стрику.
Оселивсі в неї, в хаті, став сі обживати,
Та й став, цьоцю нашу рідну, добре доглідати.
Би старенька усьо мала, ше трохи пожила,
Жи би каждому в родині, долярів лишила.
Так минав вже рік за роком, цьоці доживала,
А як вмерла, то родина нічого не знала.
Вислав наш Андрій нам пачку з усяким товаром:
Там хустки, нитки, продукти і пачка з приправов.
То напевно замість шкварок, до борщу давати,
Аби потім печениці в животі не мати.
То з мо всьо вже поділили- і приправу тоже-
А за місєць лист приходит...Боже ти наш Боже!
Описав Михайло всьо, за туті всі лики,
А в кінци нам описав траурні музики.
- Стефку!- Боже, шо робити?... та ми цьоцю зіли...
Так з борщом з мо смакували, жи з мо ще хотіли.
Йди до стайні, заріж квочку, обсмали свічками,
Ну а потім ї спали, би пахло кістками,
Запакуй у то пудевко, з усіма мощами,
Бо Михайло юш в дорозі з рідними вуйками.
..............................................................................
Поховали замість цьоці ту старезну квочку,
Мій Сефан сі так напив, жи заліз у бочку,
Я не знала, де сі діти, та де маю сісти:
І до смерти, я приправи, вже не буду їсти.
.............................................................................
Як не знаєте читати, що на пачці пише:
Ваша цьоці сі із вами назавжди залише.
(с) Леся Утриско
НЕ все зрозуміла, де цьоцю поділи - дійсно з'їли?
І що то була за приправа - чи спеція, чи отрава?
Прошу розтлумачити мені безтолковій,
Трішки загубилася в колоритній мові