Сіла птаха на тополі сива, сива,
Там, де мати сина свого схоронила,
Заплітала у думках сумні тривоги,
Де, до Бога йшли юнацькії дороги.
Птаха сива голосила, голосила...
Ще одна сумна, розритая могила.
Мати руки тихо сину цілувала,
Божевіллям всі молитви промовляла.
Чом ти, птахо, на моїй тополі сіла?
Чом війна синів вбиває, гірше звіра?
Ще життя, моє не бачило, дитятко,
Та вже в небі із братами- Янголятко.
Чого, Боже, не вступився за ту долю,
Де лиш квіти червоніють у тім полю?
Під тополею весною зійдуть маки:
Не кричіть так сумно, сумно, тії птахи.
Сіла птаха на тополі- сива, сива,
Там, де мати сина свого схоронила,
Заплітала у думках сумні тривоги,
Де, до Бога йшли юнацькії дороги.