Забулькав блюзи березневий дощ,
Невтомно розсуваючи калюжі.
Не морщ свій носик, дівчинко, не морщ -
Це дощ змиває панування стужі.
Ти вбралася в спідничку міні-ні
І раптом показала милі ніжки...
Ти впевнено зимі сказала: " Ні"
Й поцокала завзято по доріжці!
Розкішною бровою повела
І хлопець за тобою ладен бігти,
Та знову парасолька підвела -
Розлуці не вдалося запобігти.
І ти у блюзі зникла, у дощі,
І ти розтанула в сирій погоді...
А, може, ти весна? В легкім плащі
Прийшла повелівати у природі!
