Власне, Свєточку уже давно личило б звати не лише по імені, а й по батькові. Жінка Бальзаківського віку. Повнувата і повільна у рухах. Зрештою, й виглядала вона на своїх сорок п'ять з добрим хвостиком. Але Свєточка для усіх так і залишалась просто Свєточкою. Ба, навіть, ті, хто годився їй у сини-доньки звали її звичним - Свєточка.
Уже ніхто й не пам'ятав, коли Свєточка переступила поріг цієї редакції. Й колектив і дописувачі були впевнені, що Свєточка народилася в цьому кабінеті. Завжди приходила раніше від усіх і зачиняла вхідні двері, коли там уже нікого не було.
Свєточка працювала коректором. Мало того, що вона досконало знала мову, а ще й мала тонке і своєрідне відчуття слова. Після її правки, публікація, начебто була та сама, але, кажучи газетярським сленгом, ставала читабельною. Це було так, як гарну, але бідну панянку досвідчені стилісти зодягають у вишукані речі, а ще й роблять відповідну зачіску та макіяж.
На робочому столі Свєточки завжди була велика кількість заміток, ессе, інтерв'ю, замальовок, нарисів, панфлетів, фейлетонів, репортажів тощо. Свєточка бездоганно і швидко виконувала свою основну роботу. Але з часом усі звикли, що вона беззаперечно вичитує і править усе, що видає "на гора" молода журналістська паросль. Пишуча братія, як кажуть, без ганьби й стиду, закидувала Свєточку своїми "шедевральними" матеріалами. Журналісти потім продавали готові публікації в інші видання. Добре заробляли. А Свєточці, в кращому випадку, могли сказати: "Дякую". А могли й не сказати...
Можливо й допрацювала б Свєточка коректором, аж до пенсії. Але в неї була мрія. І мрія ця зародилася з першого дня, коли Свєточка переступила поріг цього видання. І росла ця мрія з кожним днем.
Свєточка страх, як хотіла бути літературним редактором. Навіть у снах вона бачила вивіску на дверях свого кабінету. На ній великими чорними буквами, мов незаперечна істина гласило: "Літературний редактор Світлана П." Але це була лише мрія, бо старий редактор не терпів новизни і роками нічого й нікого не міняв.
Та ще старий Геракліт Ефеський знав, що все плине, все змінюється. Редактора спровадили на пенсію. На довгу й незабутню пам'ять подарували сервіз на дванадцять персон і вазон орхідеї.
У вишурґаний главредівський фотель захотіло сісти багато кандидатів. Співпало, що в той же час змінився й засновник газети. В одного вуйка із тугим гаманцем, часопис викупив інший із ще товщою калитою. Новий власник трохи бавився у демократа, тому й вирішив, що колектив має сам обрати собі редактора.
Свєточка знала лише одного претендента - Сергія, себто Сержа, як його звали на французький манір у колективі. Серж позиціонував себе, як непідкупного, правдивого і гострого журналіста. А про те, що Серж був абсолютно безграмотним, знала тільки Свєточка. Вона сліпала до пізньої ночі, а деколи приходила о сьомій ранку, аби зробити вичитку і вірно відкорегувати "глибоку" аналітику Сержа. Мовчки виправляла всі помилки. Лише, коли всоте дописувала у слово тонна в Сержових матеріалах ще одне "н", а в слові свиня - викидала зайву літеру, тихенько бурмотіла собі під ніс:
- Ну як так можна? Як так можна писати? Як можна не запам'ятати, що слово свиня пишеться з одним "н", а тонна - з двома.
- Свєточка, я пропав би без тебе, - любив повторювати Серж, після того, як ідеально відкорегований текст повертався на його робочий стіл. Я для тебе, та я для тебе, що хочеш... Дякую!
Але Свєточка сміялася і хитала головою:
- Рости великий. А в мене й так усе є.
І ось сталося! Серж нарешті може виконати її заповітну мрію. Мрію її життя. Нарешті вона стане літературним редактором.
Вибори проходили досить демократично. Якраз один голос був вирішальним. І цей голос був Свєточкин. Він і зробив Сержа головним редактором.
.... Свєточка несміливо постукала у двері. Зайшла. Серж підняв голову від монітора.Краєм ока Свєточка помітила, що він розкладає свій улюблений пасьянс.
- Що ти хотіла? - невдоволено запитав.
- Може б мене... може б я... літературним... ледве видушила із себе. І почервоніла так, що стала такого ж кольору, як і її старий пурпурний светрик.
Серж глянув на Свєточку, наче вона з неба впала.
... А вже через місяць нікого зі старого редакційного колективу не залишилось. Ні-ко-го. Першою головний редактор звільнив Свєточку.
З часом Серж навчився правильно писати слово тонна . Але слово
свиня він і далі писав із двома "н". І коли писав, завжди йому хотілось хрюкнути.
ID:
736251
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.06.2017 10:18:06
© дата внесення змiн: 03.06.2017 10:18:55
автор: ОксМаксКорабель
Вкажіть причину вашої скарги
|
