Сонце хилиться за обрій.
Вечоріє... Ніч.
В пелені легкій, прозорій
Пада спека з пліч.
Спочиває і природа,
Рій думок десь зник.
Насолоджуюсь...Свобода.
Чом це вітер стих?
Зіпсується знов погода,
Дощ, як із відра?
Пропадає насолода...
Чи дощів пора?
Поміж хмарами блиснуло,
Прокотився грім...
Прохолодою війнуло..
То ж чекати змін.
Розібравсь шалений вітер,
Загнуздав хмарки.
Це його короний витвір..
Видно вже й зірки.
Кілька крапель в спраглу землю
Капнути вдалось.
Хвилювалась я даремно..
Може, так здалось?
Десь далеко, там за лісом,
Гуркіт долина...
Ледь зітхнула річка сплеском...
Тихо засина...
Ви вдало змалювали як спекотний день змінюється благодатною, вечірньою прохолодою. Ось і зараз десята вечора. За вікном гримить і раз по разу блискавиці, ну чисто як у вашому вірші.
Дякую, Євгене! У нас дощу не було й краплі з самої осені.. А оце я ніби накликала...
Таке надворі розібралося: буря, пішов дощ, прокотився грім, блискавка... Та, на жаль, це швидко закінчилося...