|
В пустелі переметено шляхи...
Ідуть навпомацки верблюди, коні, люди.
Над ними, в нічнім небі, мов цвяхи
Розсипано зіркові карти всюди…
На мапах тих позначено скарби,
Тернистий путь, пастки по всій .
Нема часу у більшості з юрби,
Підняти очі - й те вони не в змозі.
Пустеля - смерті гра з життям ,
Оманлива пустелі нерухомість -
Комусь кінець блуканням і буття,
Кому початок випробовувань на совість.
Ще не розвінчані кумири паперові,
Які ховають істину... натомість
Не всі знайшли брехню у тому Слові,
Яке веде народи в несвідомість.
Щоб далі йти – потрібен був один,
Його страждання справжні і відверті.
Крізь міражі принадливих картин
Він мав усе перемогти... і гідно вмерти!
Живий герой - страшенна небезпека,
Ні прибрехати, не сховати кінці в воду.
Його вбивав не хрест, не спис, не спека -
Продажність рабського народу...
Не кожен з нас відкриє джерело -
Блукає привид розуму в пустелі...
А на зірки і на небесне скло
Ряднини паперові й досі стелять…
*********************************
В свої не повні тридцять три
Я бачив надто вже багато:
Пустелю, холод та вітри -
Хто скаже мало - носа втри!
То був не я — велів так Тато.
Мій Батько — вождь Гіпербореї,
Сам у свій час звідтіль прийшов…
А я, дитина Галілеї,
Іду сюди сказать євреям:
Яхве - це зло! Козел Єгов!
Яхве учення — трутнів справа -
Брехня і зрада - то ганьба!
У нього тільки підле право,
По всьому світу брудна слава,
А совість і душа раба!
Отож послав мене мій Тато:
Життя — не з гамузом гарба,
Щоб не сліпило очі злато,
Життя людське не тим багате -
Не тим, чим схиблена юрба.
З Китаю довга йшла дорога,
До того - Індія, Іран...
Учення від самого Бога
З усіх зусиль і до знезмоги -
Для всього божий зріє план.
Спалило сонце руки, плечі -
Із жару в холод, наче меч...
Навіщо збіжжя, дрібні речі?
Так до дорослого з малечі
Кидало в бурі, вир та смерч
Я був твердим неначе криця
Знав: моя доля — то мій хрест
Та сам чи марив, чи то сниться -
У місто їхав на ослиці
Безсилий, кволий та не перст...
Що дивака мене вітали
Всі городяни, як один -
Під ноги зелень накидали,
Скорину хліба подавали
Вітали: - Їде Божий син!
Небритий, ледве тягнув ноги,
Коліна спечені пекли,
Хто б ліку мав тої дороги,
Нечистий й той зламав би роги
Тому «ІзУсом» нарекли
************************
Мені тринадцятий минало
Я пас ягнята за селом...
У хаті мати завжди ткала,
Братів, сестер доля не дала -
З науки лиш одне було:
Царя Давида перемоги,
Розгнівити Яхве — то гріх,
Ходи лише до Синагоги,
Об гоя завжди витри ноги,
Розумний той, хто дурить всіх!
------------------------------------
А зараз, двадцять літ потому -
Згадав як був іще малим,
Ішов за матір'ю без втоми,
Летів на крилах аж від дому -
У перший раз в Єрусалим!
А що побачив: срач і бруд,
У храмі Божому повії,
Торгівці крам свій продають,
Священники худобу б'ють,
Скрізь окупанти-лиходії ...
Який я був іще дурний,
Та ще дурнішим міг би стати …
В своїй наївності святій,
Як той, що лізе в свіжий гній,
Так я заліз тоді в дебати.
Питань тоді було багато:
Торгівля в Храмі — одна тема,
Різник потрібен на посвяту?
А жертви Богу — ще з Едема?
Чому жінки ідуть окремо?
Чи треба Богу жертви - от...
На що цей "обраний" народ?
………………………….
Оті питання наче хащі
Заліз, буцімто в ліс удод…
Як тільки вийшов із дверей
Суворо виказала мати:
Ти ж і на йоту не єврей!
Бо Йосип — то не є твій тато!
Як Божий син — те маєш знати:
Галілеянка — не єврейка,
А Дух святий — який єврей?
Куца, засмоктана цегейка,
Нам допомога хоч маленька,
Між нами: Йосип - просто гей...
Надалі мовчки йшли дорогу -
Виходить я такий же гой?
Мені не рідна Синагога,
Мій рід зовсім не того Бога!
Я, хоч обрізаний, - не той…
*************************
Це двадцять літ було тому -
Води сплило, ой як багато
Нема давно дрібних «чому...»
Жаліюся - лише Йому,
І жертви не роблю на свята...
*************************
Уже пізніше, як «воскрес»,
У Божому Єрусалимі
Дивлюсь всесвітній політес -
Церковний фарс, суди, прогрес...
Писання учнів в «Новім Римі»:
Ви їх "Є-в-англії" читали,
Що ті "апостоли" плели?
Із них, як хто, себе вітали…
Хоча усі мене продали
І на той хрест - вони звели.
Гадали роблять добру справу:
З людини ідола ліпить,
А Магдалину — у шалаву,
На власну зраду — собі славу…
Лиш на Іуду все звалить.
І той, що в вірності до тями,
І іншим... що я ноги мив,
Продали разом із півнями,
Суціги підлі, навіть з ями,
Наказ забули, як Адами,
Роти ганчірками прикрив…
*********************
Та то пізніше…
У день другий,
Коли зайшов до Храму знов,
Брудні священники, як “друзі”,
Чи підлі гади у калюжі -
Чимало з ними мав розмов.
Питав їх: ви є слуги Божі,
Чи посередники між ним?
Чом, як діптянки, що на розі,
Торгуєте у Синагозі
"Величним образом" святим?
І допатякався, їй Богу,
Чорти тягнули за язик -
До правди знаєш ти дорогу?
Як Божий син ти миєш ноги?
Та ми — система!
Це - наш зиск!
***************
Напрочуд хмарним був день третій -
Народу перло - просто сила
Смерділо, наче з туалетів,
З душі вернуло від портретів -
На Храм у свято всі потіли.
Такий здійняли ґвалт та крик
Торгівці, шахраї, міняли…
Я взяв за шкварки двох базік
І між рядами поволік,
А ті пручались і волали.
Урешті мій терпець ввірвався -
Так сталося, хоч і не хтів...
Оті пейсаті гольтіпаки
Один з них мазкою вмивався -
Бешихою в міняйлів стіл,
А другий з дригу опирався
Та вчубився у голубів...
Такий ярміз одраз зчинився,
Така почалась веремія,
Як у корчмі, народ тусився,
Священик-ланець зразу змився
І киями пішла стихія…
Кого копнули межи очі,
Кому дісталося іззаду…
Так цілувалися до ночі,
Збиралося ще більш охочих,
А ми задком, задком до саду...
З Петром, Іаковим, Іваном
Пішов молитися на гору.
Душею чистий, наче з бані,
Ті полягли, себто п'яні –
Бо Бог наслав убогим мору.
Мене ж Він лаяв і журив:
- Оцей народ - він дуже хворий!
І далі Батько говорив:
- Ну хто не знає теє море -
Людських страждань,
І сліз їх злив -
Лунають в Храмах різнохори
З брехні священників-попів...
Вони — служителі у Юди,
Мамони жадібного слуги!
Тебе не зрозуміють люди -
Чекай лише за те наруги…
З рабів народу ніц не буде -
Як в мізки їх вбивали Тору -
Багнюку тую лили в міх,
Тебе всі зрадять дуже скоро…
Простіше закопати гору,
Чи щоб в пустелі випав сніг…
- Але, я мушу їм сказати
Твоєї правди кожне слово…
- Тоді тебе чекають кати…
Не варто прощення благати,
Бо їм нестерпна моя мова!
- Невже вони…
- Без тіні смутку…
- Мо, хоч один…
- Ні, зрадять всі…
- Вони ж божилися і в кутні…
- Що варті їх слова усі?
- Я ж омивав їм їхні ноги...
- Роби що хочеш — все дарма!
- А совість є в них?
- Ні, є роги!
- У серці зараз лиш журба,
а думи — ще темніш ніж ночі…
- Ти далі що робити хочеш?
- Я хочу… бачити їх очі!…
- Що ж, раз тобі я радник:
Скажи їм: знаєш хто з них зрадник...
- Що далі?
- Далі — сам побачиш,
Оте лайно - шабат собачий!
- І що тоді із цими робити?
- Вирішуй сам — чи Божі діти?
- Я їх прощу…
- Та не вони…
- За що? Нема в мені вини…
- Чи винувате в чомусь жовте листя?
Ягня в закланні? Вовки хочуть їсти...
- І що?
- Вони тебе розпнуть!
А потім, потім, після страти
Ще на шматочки роздеруть,
Себе в апостоли зведуть,
Почнуть "Євангелія" писати…
- Які Євангелії?
- Від мух:
«Як ми орали…- мухи й віл»
Такі напишуть мадригали,
Як із тобою всі страждали…
Щоб крокодили — й ті ридали
Страсна вечеря - пісний стіл!
- Нічого я не розумію!
- Що розуміти, — ти месія!
Ну, а месія, значить цар…
Царів не може бути двоє -
Одного треба розіп'ять…
Як два і два... а треба - п'ять!
- Але за що?
- За-що... — Потреба...
Чіплявся до торгівців нащо?
Їм гроші заробляти треба!
У їх очах - це ти ледащо!
В очах попів — ти сієш смуту,
В очах Пілата — ідіот,
В очах народу — страта-свято…
Хотів ти бачить очі — от!
- Тож я програв?
- То була гра?
- Чим розбудити розум в них?
- Твоя наука — для них гріх!
- Гадаєш, все було даремно?
- Не сіють там де лід і темно…
- Що, плюнути на все й розтерти?
- Попи і влада прагнуть жертви…
Раз ти святий — ти маєш вмерти!
**************************
На день четвертий сонце встало
Іван з Іаковим хропли…
Мої вомпити всі пропали…
Часу залишилося мало -
Троянцям вже коня вели.
Іуда, вирву десь рахує,
Всі Каїни, як брата, ждуть,
В кишенях підло крутять дулі,
Всі змовились, а я й не чую...
Із оцтом фіги принесуть.
Рабини, судді-брехопопи
Водили в мізках каверзу:
Як здихатись моєї дупи?
Іде хай краще до Європи…
Наш пан пасе свою козу!
Життя — театр!
Пізніше скажуть.
Вистава кожна має суть -
Ті, хто мав зрадити — ті зрадять,
Кому сидіти — тих посадять,
Кого розпнути — розіпнуть…
Фігляри грають свої ролі,
Двуликі Януси на брамі...
Онагр не прагне знати волі,
Фіндюрки гедзяють у полі,
Раби не можуть буть панами...
У Храм із ранку, в самий Песах,
Ішов казати правди слово:
Ідіте, людоньки, до ляса,
Гиряві, славите ви Біса...
Життя — кукіль, а ви — полова!
Гевали, люди, амалики -
Всі рівні! Ви для них не вищі!
Брехун, хто каже - ви великі,
З євреїв не малюйте лики -
Єрусалим потрібно знищить!
Яригську віру Асмодея,
Яка лиш підлості вас учить:
Над всіми панувать — ідея?
Раби ви зверхності своєї!
Оця ідея — вона суча!
Добро і правда в цілім світі!
Дух вічний, Честь, Душа і Совість -
Оце у Божому Завіті,
Оце цінуйте і живіте!
А що у Торі вам натомість:
Непослух дурника Адама…
Брехня і зрада між дітей...
Не совість, а суцільна пляма,
Не мрії, а грошова яма,
Зневага в світі від людей!
Не вчення це, а це - багнище!
Навіщо ріжете вівцю?
Від вчення того тхне і свище!
Єрусалим потрібно знищить!
Потрібно знищить віру цю!
Щоб серцем говорити з Богом
Вам драгомани не потрібні -
Душа і совість є для того!
Женіть від себе Змія злого,
Із Богом-батьком ви подібні!
На тім підвівся і пішов…
Почули всі. Та зрозуміли?
Рабам погано без оков...
Час розуміння не прийшов…
Правий був Батько. Дай ми сили!
Надвечір мовив йти до столу
Усім поплічникам моїм -
Вино і глевтик… Я — як голуб
Сів на долівку в пояс голий,
Ягня не різали за тим.
Великий Песах — підле свято:
Яхве всіх первістків убив,
То що ми маєм святкувати?
Єврейський бог — підліший ката
Те й на вечері говорив:
- Ой вей! Брати мої євреї!
Я дарував свою любов
Схотіли крові ви моєї?
Не учні ви, а фарисеї -
Ось моє тіло, моя кров!
Скоштуйте, це надасть вам сили
Оцей ось хліб, і це вино -
Ви жертви від мене просили -
Тетері та вина налили?
І їли… Їли! Пили… Пили!
Як справді це було воно…
Чотири кварти випив кожен
Коли наїлись, напились,
Клялись: не зрадить мене жоден!
Мечем уборонити годен!
Іди спокійно і молись...
Як і казав мені мій Тато -
Сказав, що знаю, хто з них зрадник…
Та їм було усім начхати -
Ягня молило не вбивати?
Є жертва — значить буде свято!
П'ють кров мою — великий празник!
Одне питання хвилювало:
Хто більший буде серед них?
Від їх базікання воняло…
Дивився в очі — виривало.
У їх серцях - зопрілий жмих.
Пішов молитися на гору.
Сп'янілий Симон все мичав:
Він найвірніший — це без спору!
Йому сказав: ти зрадиш скоро
Допоки півень не кричав.
Молився я, а вони пили…
Настав і час з усім прощатись...
Дай Боже-батько, мені сили!
Вже в темряві ближчали вили -
Усі полізли цілуватись...
І першим був між них скарбничий,
Який з рабами ліз на гору.
І півень не співав ще тричі,
Бо дали добру усі хльору -
А по кущах давали дьору...
Симон тікав, перечіплявся,
Його зловили: це не той?
А він божився, відмовлявся,
Що і не бачив, і не знався,
Що то язичник, якийсь гой…
Священники свій суд чинили
Їх суд і досі — влада тьми
Лжесвідків, як і зараз сила,
Не довели, а засудили -
Які суди — такі і ми ...
По їх суду — мене на страту
Що ж, від суми і від тюрми…
До ранку бачив лише грати,
На ранок - зразу до Пілата.
Кричали всі: Розпни! Розпни!
****************************
Твір в школі, мабуть, всі складали:
Дешевий в мишоловці сир...
Так і Єванглія писали -
Що треба — добре заховали
Бо той і той у того дир…
І вийшла авторська робота -
Щось там від Марка, від Луки.
Яке вино пили вони там,
Коли свята була субота -
Все приховали за рядки!
*******************************
Попи з Пілатом проставлялись
Пілат: я руки свої вмив…
Попи і папи цілувались,
Відповідальності боялись -
Щоб де Іуди скарб не сплив.
Яке там срібло, які драхми?
Хто ту брехню тоді зліпив?
Іуда був між них бухгалтер...
Старий Завіт — усе про Яхве.
Іуда скриню прихопив?
Але знайшли його без скрині...
Куди поділася казна?
Кому висіти на осині?
Його ім'ям зовуться свині!
Євангеліє оте — відро лайна.
********************
Є слуги різних хазяїв
Бог знає, що в серцях і скронях
Чи хто із Богом в серці жив,
За що живіт свій положив
Чи все життя служив Мамоні.
Хто в пекло йде або у Рай -
Не вдасться бігати між ними…
Поки живий — сам обирай
Бо у життя завжди є край,
Кому у Рим, чи лиш до Криму.
Один єврей — то справжній друг,
А два — звиняйте, забагато.
Один — потягне важкий плуг,
З тобою піде навіть в круг.
Як їх дванадцять — вірна страта
ІзТорія чому навчить:
Нема для них ні батька, брата.
Із глибини усіх століть,
Ісус до нас весь час кричить:
Те вчення треба зруйнувати!
******************************
Як було йти на ту Голгофу — не буду вам розповідати,
Дажбога, сила Саваофа дух буде завжди захищати…
З нас кожен має свою гору — у Бога тільки божий план -
Йдіть по воді в людському морі, зруйнуйте в собі підлу Тору -
Тоді розвіється туман…
Отам, прибитий на Хресті, звертався до народів нових.
Я волю ніс і волі хтів і повторити можу знову:
Царі, апостоли і церква — вони слабкі — їм влада треба,
Щоб бути вільними людьми - нам досить тільки влади неба...
Ми - не раби, а діти Божі. Ми вільні, як нема ярма.
Ярма і зради ніц не треба! Ні за багатство, ні дарма!
Як хочеш з Богом говорити — спитай у власної душі -
Будь-що: робити-не робити, як далі бути чи як жити -
Усі питання — геть усі…
Одразу відповідь почуєш — душа спілкується із Богом…
Нажаль, це пізно розумієш, частіше вже отам... за рогом.
Ще треба мати честь і совість — дарунок кожному від Нього.
В святому місці живе совість. Безсовісні - не чують Бога.
Коли жадоба цвілить душу, думки і цілі — страшний сон,
Душі хвороби, хворі душі — до Змія підлого в полон.
Полон, неволя — не людина.
Невільний — значить просто раб.
Невільний — майже що скотина,
І те життя, є пекла Ад.
Зрівняйте вчення церкви й влади — оті учення для рабів…
Від них все горе, війни, зради...
Усе сказав я, що хотів.
Почуйте, люди, моїх слів!
Не згодні — киньте в мене камінь…
Я завжди буду з Вами!
Амінь!
12.09.2017
ID:
750244
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.09.2017 06:35:59
© дата внесення змiн: 21.04.2020 22:29:37
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую, що зрозуміли
