І я, напевне, до війни не стану.
Бої згриміли давньою порою.
Як маю я збороти в дурня шану,
то краще мирно згину без пошани тої.
І я напевне поступлюся чимось, чи кимось...
То ніхто не зважить.
А що? Подумаєш... Лиш хтось когось не втримав.
Не втримав, то й не втримав. Що тут скажеш?
Комусь би й втрата... А комусь нічого.
Звичайний день, звичайна суєта.
Війни не буде. Кожному дорога дана своя
і дано в руки кожному хреста.
Нести, тягти, чи кинути в знемозі.
Не помилитися б у виборі потреб.
За що боротися у дурня на дорозі?
Хіба, щоб з ніг не збив і не замучив ще б...
То давня пісня про злиденні душі.
Лихі, голодні і нешанобливі.
Погано їм, коли не нищать і не душать.
Хоча самі лякливі і брехливі.
За що війну? За що здіймати галас?
За що хапатися, за чим тягнутись мушу?
За тих, що пальця не ударили об палець,
щоб зберегти і не понівечити душу?
20.03.18.