Коли твій погляд хапав, що пече мою душу,
То ненавидів я… себе, бо слово порушив,
Не кохати і серце лишать незворушним…
Я себе проклинав - у тім зізнатися мушу.
Я не знаю за що, тепер ти так мене нищиш,
Не збагну я чому, і не тямлю навіщо,
Допоможе чи хтось зруйнувати цю стіну
Та відкриє на мить мені всю правду нетлінну?
Де б я в думках ні блукав, які б ні справджував дії,
Я полонений у чар, як божевільний у зілля,
Я весь твоїм полум’ям немов вар’ят одержимий
Моє серце горить, воно палає незримо...
Пекельний синтез єднає поклоніння й ненависть -
Шукаю спокій душі, знаходжу ревнощі замість,
Я марю як я вищу, чи просто в безвість зникаю,
Але ні духу ні сил втекти від долі немає...
Бо ти не просто вродлива, ти надто вродлива
мов казка й мов диво, лагідна й мила...
Як проживу вечір цей без тебе я,
Без тебе я?
Й
Свіча поволі згорає, І час не зціляє
Як поза зоною ти, й нема сигналу вай-фая...
Боже, вечір прожити мені без тебе як?
Не знаю я!
Замружу ледь очі я і чую твої зітхання,
Мов мене покида моя притомність остання,
З підсвідомості линуть ці мольби невблаганні:
«Мене ти не відпускай, я більш не хочу прощання»…
Як маю жити тепер - радіти чи проклинати?
Уже над ходом подій не маю жодної влади,
Образ твій як мара – не відпускає і вабить,
Божеволію я, та не знаходжу розради.
Бо ти не просто вродлива, ти надто вродлива
мов казка й мов диво, лагідна й мила
Як проживу вечір цей без тебе я,
Без тебе я?
Й
Свіча поволі згорає, І час не зціляє,
Як поза зоною ти, й нема сигналу вай-фая,
Боже, вечір прожити мені без тебе як?
Не знаю я!
Та-й-та
Як проживу вечір цей
без тебе я?
Та-й-та
... як проживу
Не знаю я!
Бо ти не просто вродлива, ти надто вродлива
мов казка й мов диво, лагідна й мила
Як проживу вечір цей без тебе я,
Без тебе я?
Й
Свіча поволі згорає, І час не зціляє,
Як поза зоною ти, й нема сигналу вай-фая
Боже, вечір прожити мені без тебе як?
Не знаю я!
