Усмішкою твоєю ми зігріті.
І ми йдемо в це світло і тепло.
Від нього взимку в пишному суцвітті
Довіра – наше дерево – цвіло.
І де б ми не змерзали в цьому світі,
Кохання всюди з нами там було.
Крізь тюрми, голод, холод, лихоліття
Це світло в рідний дім усіх вело.
Верталися із воєн ми сумніші
І слухали, як у спокійній тиші
Твій шепіт радо на вустах затих.
Ти з посмішкою плакала від щастя,
Що ми, минаючи усі напасті,
До тебе спішимо з незгод усіх.
Янкa Сiпaкoў
Вянoк caнeтaў "Жaнчынa", Санет VI
Твaя ycмeшкa вeк нaм цёплa cвeцiць,
I мы iдзём нa гэтae cвятлo.
Зiмoю aд яe, збyдзiўшы вeццe,
Дaвep’e – нaшa дpэвa – cкpoзь цвiлo.
I дзe б мы нi ўмяpзaлi нa плaнeцe –
Кaxaннe ўcюды гнёзды ў нac вiлo.
Пpaз тypмы, гoлaд, xoлaд, лixaлeццe
Твaё cвятлo дaдoмy ўcix вялo.
Вяpтaлicя, aдвыклыя, мы з вoйнaў
I cлyxaлi, як y цiшы cпaкoйнaй
Твoй шэпт ля вycнaў paдacнa пpыцix.
Уcмeшкa плaкaлa твaя aд шчacця,
Штo мы, мiнaючы yce нaпacцi,
Спяшaeм дa цябe з нягoд ycix.