Гроза, мій Боже, а в гнізді - лелека!
І грім так сильно вдарив, ніби він сам Бог.
Здригнувся світ, що має назву "еко"...
Що́ з його вухом знає лиш Ван Гог.
Колись нас вчили лаштувать шпаківні.
Ми свято вірили: шпаки несуть добро!
З птахі́в ми ще обожнювали півнів,
Бо "старший брат" казав, що з них є "прок".
Ми так привчилися любити чорне,
Бо знали, що на білому видніше бруд.
Й віками нас все темне горне-горне...
Нам, аби те́пло. Нам, аби "уют".
Ми прихистились у своїх "шпаківнях"
І стали ще чорніші за старих шпаків.
Всі в вишиванках, мов строкаті півні
Й довкола себе обкопали рів.
І сам клекоче у грозу лелека,
Й здіймає крила до своїх богів-небес.
Вітри на перехрестях білять штрекy,
Бо десь у світі вже Христос воскрес.
А ми очікуєм, що все минеться:
Шпаківні закадились від плачу́ і свіч.
Й об наші стіни лихо треться, пнеться,
І квилим ми вже протягом сторіч...
Гроза минула! Полетів лелека,
Забрав у добрий світ з собою лелечат.
А під гніздом отара вівців ме́ка
І лічить хтось по осені курчат.
