Подаруй мені білі троянди.
Пам’ятаєш, як я їх люблю?
Я вплету їх у спомин гірлянди
І сльозами прощань окроплю.
Залишу із собою відкриту,
Наче книгу, ту чисту любов.
Де побачив мене, і зустрів ти,
Де здавалось, горить твоя кров.
Не хотів дарувати червоні,
Не виказував страху того.
Лиш тримав мої руки в долонях,
Притискав їх до серця свого.
Скільки ніжності, скільки кохання
Було в чистих юнацьких очах.
Обіцяли вони, як зізнання,
І кохати, й носить на руках.
Обережно, одним поцілунком
Ти торкнувся наляканих вуст.
Я не знала, що в той день востаннє
Проводжав й цілував мене тут.
Як жаль, що квіти кохання не встигли розквітнути - зів"яли, як і саме кохання...
