Жила. Була. Збивалася з дороги.
Ішла то повз, то манівцями вбік.
Ти гострі все давала застороги -
впивались в душу й кожен крок - мов гріх.
Не та любов! Не той відтинок шляху.
Не та мета! Не надбала чеснот...
Свою всього лиш легкокрилу птаху
шукала в світі.... Він мені - цейтнот
все клав часу́, можливостей і сміху,
кидав у сумнів і манив чуттям.
В трагічнім сні усе шукала втіху.
Себе приймала й це звала життям.
І шкода так, що не втиснулась в рамку
відмінних рішень, правильних думок:
твій спокій й радість втрачені у замку
самотньо-сірих пошуків зірок.
І шкода так... Не гордість і не успіх.
Не на позір, не в приклад, не для них.
......................................................
Та серед всіх в житті моїм присутніх
твій крові жар кладе фінальний штрих.