Серед книжкових полиць та свічки,
Вечірнього сяйва та павутини
Він лущить їй лісові горішки
Під спів, що із темряви лине.
Він співає їй колискову
Декламує тихенько вІрші
А вона, ледве, знову й знову
Промовляє: «Прошу, ще трішки».
Він у цьому їй не відмовить
Споглядаючи чорні віки
Що тихенько ідуть додолу
Та ховаються чоловіка
Проводжає у сон кохану
Зі сльозами в своїх очах:
«Завтра збачимось, Бездоганна,
І продовжим взаємний шлях»
Серед книжкових полиць та свічки
Вечірнього сяйва та павутини
Він лущить їй лісові горішки
Серед тиші, що з темряви в лине.
