Люблю, як сад вдягає білу льолю,
Як ранок дню запалює свічу́,
Як золото дарує сонях полю,
Як скаче гриб під музику дощу,
Як луг співає і вальсує гілка,
Добро в душі запалює вогні,
Як розгортає книгу цвіту бджілка
І сенс буття свого шукає в ній.
Люблю, коли у гір широкі плечі,
Коли цілує річка береги,
Як зорі й місяць🌙 зве у гості вечір,
Як ніч 🌃 дарує тиші пироги,
Як сміх гарцює, наче дикі коні,
Коли у віри й правди є цнота.
Лиш не люблю, як зло сидить на троні,
Як балом править заздрість, глупота́.
