У бабці Килини була корова Калина. Майже щодня від середини весни до середини осені вона паслася на лужку за селом. Ходила лукою, шукала соковиту травку, жувала її, щоби бути ситою й молоко мати. Бо коли вона його у своїм вим’ї додому приносила, господиня її хвалила, їсти давала в час, коли Калина не паслась, а в хліві стояла. Та не тільки про це корівка бабці Килини думала, як паслася в лузі. Калина була спостережливою і мрійливою. Часто вона зупиняла свій хід, дивилася на пташок, що кружляли в синьому небі, на метеликів, що вилися довкола квіток, і мріяла. Їй також хотілося літати. Якось вона призналася в цьому своїй подрузі – корові Маківці, хлів якої містився на сусідньому з бабою Килиною подвір’ї. Подруга висміяла Калину.
- Де ж це таке видано, щоб корова літала? – сказала. – Щоб літати, треба крила мати.
Але Калина не здавалась. Час від часу вона стрибала через метровий рівчачок, що був наприкінці лугу, майже під лісом, і уявляла, що летить. Корови, які бачили дивні дії Калини, сміялися з неї, вони казали: "Мабуть, у неї курячий мозок або голубиний, бо літати хоче. Му-ха-ха! Му-ха-ха!" Сумно було Калині через те, що не знаходила порозуміння між своїми сусідами по пасовиську, але в розпач вона все ж не впадала. Продовжувала тренуватися.
Якось, отак перескакуючи рівчак, Калина впала й забила передні коліна. Побачила це Маківка, підбігла й мовила:
- Я ж тобі казала: те, що дається птахам, не під силу коровам. Наше призначення – давати людям молоко.
- Але я хочу більшого. Я хочу відчути радість лету, волю духу.
- Не будь дурною. Вставай швидше на ноги й ходімо до гурту. Бо зараз пастух надійде, то ще й батогом по спині надає.
Піднялася Калина. Коліна в неї трішки поболювали, але йти могла. Тож почвалала за Маківкою. Ввечері господиня видоїла Калину. Молока корівка дала менше, як зазвичай.
- Ти мало трави сьогодні їла?
- Ні. Просто впала й коліна забила. Мабуть, через стрес, який пережила, молока менше виробив організм.
- Знову стрибала? Знову літати хотіла? Знаю я про твої дурні мрії. Розповідав мені сусід-пастух про те, що ти виробляєш на пасовиську.
- Так. Літати – це моя найзаповітніша мрія. А у вас хіба ніколи не було мрій?
- Були. В дитинстві я хотіла стати космонавткою. Згодом зрозуміла, що це не реально. В юнацькі роки бажала стати артисткою. Я гарно співала, у школі та сільському клубі виступала, теплі оплески від глядачів приймала. Але батьки відправили мене вчитись до швейного училища. Тоді професія швачки була потрібною і престижною. Зараз я шию білизну, інколи одяг, але своєю працею приношу користь людям і отримую за неї гроші.
- Я теж приношу користь, даю молоко. І все ж… не хочу відмовлятися від мрії. Може, мені таки вдасться навчитися літати.
- Не вдасться. Покажи коліна.
Корова показала.
- О, трішки спухли!Треба намастити їх кремом протизапальним і перев’язати. Завтра не підеш пастися на луг. Прийдеться тобі трави накосити і принести до хліва.
- Вибач, господине.
- Вибачаю. Але більше не скачи.
Нічого не відповіла корова своїй господині, тільки голову донизу схилила. А коли пані Килина вийшла з хліва, Калина заплакала. Тут де не взявся їжак. Підбіг до корівки, спитав:
- Чого плачеш?
- Хочу навчитися літати. Щодня вчуся це робити, але поки мені ні разу не вдалося відірватися від землі. Сьогодні, перескакуючи рів, пробуючи злетіти, впала й забила коліна. Ніхто не розуміє мене. А в теб була колись якась мрія?
- Була. Хотів сад посадити в лісі, щоб мати власні плоди, але так і не спромігся на це. То місця підходящого не міг знайти в лісі, то грошей не було, щоби щепи купити. Тепер ось бігаю, плоди шукаю, коли в лісі поживи не знаходжу. Щойно був на подвір’ї вашої сусідки пані Горпини, хотів собі в її саду яблучко чи грушку знайти, бо голодний, два дні нічого не їв, а вона вигнала мене, ще й по заду віником дала.
- Так! Вона така. Трішки зла.
- А ти, часом, молока не маєш?
- Господиня недавно видоїла мене. Але, думаю, щось таки знайдеться ще для тебе. А ти зумієш молоко взяти?
- Тут мудрості багато не треба. Аби тільки напій був у вим’ї.
Молоко у вим’ї було, їжачок видоїв його в горня, яким господиня дійки Калині мила. Випив. Повеселів.
- А знаєш, корово, у мене в торбині пір’ячко є. Колись мені його подарувала пташка, якій я маля врятував. Воно випало з гнізда й пищало у траві. Змійка почула пискіт, підповзла до пташеняти й хотіла його з’їсти. А я неподалік сидів, побачив це, кинувся до змії і прогнав її. Пташка-мама була дуже вдячна мені. Кладучи пір’ячко мені між колючки, вона сказала, що воно чарівне і може здійснити чиюсь одну мрію. Я вже старий. Сад садити не буду. А ти, корово, молода, тобі ще жити й жити, тож хай здійсниться хоч твоя мрія. Навчись літати!
Кинув їжачок пір’я в горня та й побіг надвір, через щілину в дверях пропхався, господиня не закрила ще їх на ніч.
- Дякую! – навздогін йому крикнула корова, а тоді глянула на пір’їну мовила:
- А таки я хочу літати! І вірю в те, що їжачок сказав правду.
І тут у корови крила виросли. Помахала вона ними – справжні! «А якщо господиня зараз сюди прийде, води мені принесе й побачить на моїй спині крила, то що скаже?» - сказала корова. Пір’їна вчула ці слова, відповіла корові:
- Коли захочеш літати, скажи: «Крила знайдіться». Вони й розпустяться. Коли не захочеш, щоб їх бачили, тоді промов таке: «Крила сховайтеся», й вони заховаються.
- Дякую за підказку, - відповіла корова і забажала, щоб крила заховалися.
Тут якраз прийшла господиня. Принесла воду у відрі своїй підопічній. «Вчасно я сховала крила!» - подумала корова. Три дні Калина не йшла пастися до лугу через коліна, що припухли. А на четвертий погнала її господиня Килина на пасовисько. Коли пастух, що пас корів, задрімав, вона злетіла в небо. Покружляла хвилин п’ять із птахами над лугом і спустилася. Корови були дуже здивовані побаченим. Вони більше не сміялися з Калини, із захопленням дивилися на свою подругу й аплодували їй. І господиня не сварила Свою корівку, коли дізналася, що вона літає нУ бабці Килини була корова Калина. Майже щодня від середини весни до середини осені вона паслася на лужку за селом. Ходила лукою, шукала соковиту травку, жувала її, щоби бути ситою й молоко мати. Бо коли вона його у своїм вим’ї додому приносила, господиня її хвалила, їсти давала в час, коли Калина не паслась, а в хліві стояла. Та не тільки про це корівка бабці Килини думала, як паслася в лузі. Калина була спостережливою і мрійливою. Часто вона зупиняла свій хід, дивилася на пташок, що кружляли в синьому небі, на метеликів, що вилися довкола квіток, і мріяла. Їй також хотілося літати. Якось вона призналася в цьому своїй подрузі – корові Маківці, хлів якої містився на сусідньому з бабою Килиною подвір’ї. Подруга висміяла Калину.
- Де ж це таке видано, щоб корова літала? – сказала. – Щоб літати, треба крила мати.
Але Калина не здавалась. Час від часу вона стрибала через метровий рівчачок, що був наприкінці лугу, майже під лісом, і уявляла, що летить. Корови, які бачили дивні дії Калини, сміялися з неї, вони казали: "Мабуть, у неї курячий мозок або голубиний, бо літати хоче. Му-ха-ха! Му-ха-ха!" Сумно було Калині через те, що не знаходила порозуміння між своїми сусідами по пасовиську, але в розпач вона все ж не впадала. Продовжувала тренуватися.
Якось, отак перескакуючи рівчак, Калина впала й забила передні коліна. Побачила це Маківка, підбігла й мовила:
- Я ж тобі казала: те, що дається птахам, не під силу коровам. Наше призначення – давати людям молоко.
- Але я хочу більшого. Я хочу відчути радість лету, волю духу.
- Не будь дурною. Вставай швидше на ноги й ходімо до гурту. Бо зараз пастух надійде, то ще й батогом по спині надає.
Піднялася Калина. Коліна в неї трішки поболювали, але йти могла. Тож почвалала за Маківкою. Ввечері господиня видоїла Калину. Молока корівка дала менше, як зазвичай.
- Ти мало трави сьогодні їла?
- Ні. Просто впала й коліна забила. Мабуть, через стрес, який пережила, молока менше виробив організм.
- Знову стрибала? Знову літати хотіла? Знаю я про твої дурні мрії. Розповідав мені сусід-пастух про те, що ти виробляєш на пасовиську.
- Так. Літати – це моя найзаповітніша мрія. А у вас хіба ніколи не було мрій?
- Були. В дитинстві я хотіла стати космонавткою. Згодом зрозуміла, що це не реально. В юнацькі роки бажала стати артисткою. Я гарно співала, у школі та сільському клубі виступала, теплі оплески від глядачів приймала. Але батьки відправили мене вчитись до швейного училища. Тоді професія швачки була потрібною і престижною. Зараз я шию білизну, інколи одяг, але своєю працею приношу користь людям і отримую за неї гроші.
- Я теж приношу користь, даю молоко. І все ж… не хочу відмовлятися від мрії. Може, мені таки вдасться навчитися літати.
- Не вдасться. Покажи коліна.
Корова показала.
- О, трішки спухли! Треба намастити їх протизапальним кремом і перев’язати. Завтра не підеш пастися на луг. Прийдеться тобі трави накосити і принести до хліва.
- Вибач, господине.
- Вибачаю. Але більше не скачи.
Нічого не відповіла корова своїй господині, тільки голову донизу схилила. А коли пані Килина вийшла з хліва, Калина заплакала. Тут де не взявся їжак. Підбіг до корівки, спитав:
- Чого плачеш?
- Хочу навчитися літати. Щодня вчуся це робити, але поки мені ні разу не вдалося відірватися від землі. Сьогодні, перескакуючи рів, пробуючи злетіти, впала й забила коліна. Ніхто не розуміє мене. А в тебе була колись якась мрія?
- Була. Хотів сад посадити в лісі, щоб мати власні плоди, але так і не спромігся на це. То місця підходящого не міг знайти, то грошей не було, щоби щепи купити. Тепер ось бігаю селом, плоди шукаю, коли в лісі поживи не знаходжу. Щойно був на подвір’ї вашої сусідки пані Горпини, хотів собі в її саду яблучко чи грушку знайти, бо голодний, два дні нічого не їв, а вона вигнала мене, ще й по заду віником дала.
- Так! Вона така. Трішки зла.
- А ти, часом, молока не маєш?
- Господиня недавно видоїла мене. Але, думаю, щось таки знайдеться ще для тебе. А ти зумієш молоко взяти?
- Тут мудрості багато не треба. Аби тільки напій був у вим’ї.
Молоко у вим’ї було, їжачок видоїв його в горня, яким господиня дійки Калині мила. Випив. Повеселів.
- А знаєш, корово, у мене в торбині пір’ячко є. Колись мені його подарувала пташка, якій я маля врятував. Воно випало з гнізда й пищало у траві. Змійка почула пискіт, підповзла до пташеняти й хотіла його з’їсти. А я неподалік сидів, побачив це, кинувся до змії і прогнав її. Пташка-мама була дуже вдячна мені. Кладучи пір’ячко мені між колючки, вона сказала, що воно чарівне і може здійснити чиюсь одну мрію. Я вже старий. Сад садити не буду. А ти, корово, молода, тобі ще жити й жити, тож хай здійсниться хоч твоя мрія. Навчись літати!
Кинув їжачок пір’я в горня та й побіг надвір, через щілину в дверях пропхався, господиня не закрила ще їх на ніч.
- Дякую! – навздогін йому крикнула корова, а тоді глянула на пір’їну мовила:
- А таки я хочу літати! І вірю в те, що їжачок сказав правду.
І тут у корови крила виросли. Помахала вона ними – справжні! «А якщо господиня зараз сюди прийде, води мені принесе й побачить на моїй спині крила, то що скаже?» - сказала корова. Пір’їна вчула ці слова, відповіла корові:
- Коли захочеш літати, скажи: «Крила знайдіться». Вони й розпустяться. Коли не захочеш, щоб їх бачили, тоді промов таке: «Крила сховайтеся», й вони заховаються.
- Дякую за підказку, - відповіла корова і забажала, щоб крила заховалися.
Тут якраз прийшла господиня. Принесла воду у відрі своїй підопічній. «Вчасно я сховала крила!» - подумала корова. Три дні Калина не йшла пастися до лугу через коліна, що припухли. А на четвертий погнала її господиня Килина на пасовисько. Коли пастух, що пас корів, задрімав, вона злетіла в небо. Покружляла хвилин п’ять із птахами над лугом і спустилася. Корови були дуже здивовані побаченим. Вони більше не сміялися з Калини, із захопленням дивилися на свою подругу й аплодували їй. І господиня не сварила свою корівку, коли дізналася, що вона літає над лугом. Ще більше її полюбила, гладила по спині вранці та ввечері, примовляла: «Ти ж не залишиш мене, Калино? Не полетиш восени із птахами у вирій?» «Ні. Не покину вас. Ви ж мені біди не робили. Доглядали, годували, поїли». «Рада це чути, люба!»
А Калина яка ж була рада! Збулася її мрія. Ніхто з неї більше не насміхався. Всі любили її й поважали. З того часу, як корова отримала в дар пір’їну, принаймні, раз на день вона літала. А їжачок, доки у світі жив, у гості до Килини приходив, в неділю, як правило. Пригощала його молоком. «Як тобі вдалося реалізувати свою мрію? - спитала її подруга Маківка. - Я думала, літати можуть тільки птахи та комахи». «Як бачиш, і таке буває, що й корова літає. Кожному в цьому світі по вірі його дається», - відповіла Маківці Калина.
ад лугом. Ще більше її полюбила, гладила по спині вранці та ввечері, примовляла: «Ти ж не залишиш мене, Калино? Не полетиш восени із птахами у вирій?» «Ні. Ви ж мені біди не робили. Доглядали, годували, поїли». «Рада це чути, люба!»
А Калина яка ж була рада! Збулася її мрія. Ніхто з неї більше не насміхався. Всі любили її й поважали. З того часу, як корова отримала в дар пір’їну, принаймні, раз на день вона літала. А їжачок, доки у світі жив, у гості до Килини приходив, в неділю, як правило. Пригощала його молоком. «Як тобі вдалося реалізувати свою мрію? - спитала її подруга Маківка. - Я думала, літати можуть тільки птахи та комахи». «Як бачиш, і таке буває, що й корова літає. Кожному в цьому світі по вірі його дається», - відповіла Маківці Калина.
ID:
912949
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.05.2021 19:27:02
© дата внесення змiн: 07.05.2021 21:28:29
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Назва розмішила.Але це ж казка.Корова літає.
тож мріймо ...
Чого тільки в світі не буває! За крилатість - 
