Понад темні й неживі обшари, за хмари,
в небо пісні, в марень світ, в оману небесну,
в світло, в простір, в осяйну веселку чудесну,
в вічну вроду, – щастя пить з житєвої чари!
Як же серце навісне тріпоче щомиті,
як же мочить сліз потік безсонні повіки
і душа в надземний світ втікає навіки, –
і злітає думка вверх, щоб згинуть в блакиті!
Прагне молоде орля у далі ранкові,
бо не повзатиме тут, хоч родилось долі;
в нього дім – широкий світ і шляхи зіркові.
Грім і буря – шал стихій, дух йому гартують!
Чує силу молоду, хоч ще у неволі,
але крила вже ростуть і думки нуртують...
А тоді?..
Jerzy Żuławski
Sonety mlode: W świat marzeń
Ponad ciemne i martwe tej ziemi obszary,
w niebo pieśni, w świat marzeń i boskiej ułudy,
w światło, w przestrzeń, w poezji tęczą barwne cudy,
w piękność wieczną, pić szczęście z pełnej życia czary!
Jakże często drga w sercu przyspieszone bicie,
jakże często łzą wilgnie bezsenna powieka
i w te światy nadziemskie dusza mi ucieka —
i myśl się rwie do góry, by tonąć w błękicie!
Młode orlę do słońca by chciało — w obłoki!
Nie tu w dole mu pełzać, chociaż tu zrodzone;
jemu domem gwiazd szlaki i przestwór szeroki;
burze, gromy — to żywioł, co mu ducha stali!
Czuje siłę, choć młode, choć dotąd więzione, —
ale skrzydła wyrosną i myśl się skrysztali...
a wtedy...?
