Молочно-білі і вершкові,
Хмарини високо, казкові,
Неначе сонячний сироп,
Огоре їх коловорот
Із вітру, пташок навесні,
Які кружляють в цій красі,
Неначе житимуть завжди,
Бо в вічності нема біди.
Зелено-жовті килими,
Позастеляли навкруги,
Неначе свіжості ковток,
Що вилився з скляних пляшок -
Із вод, що тануть навкруги,
Очищення несуть землі.
А на душі, ох на душі,
Неначе барви ці чужі,
Неначе бачиш міражі,
Що затуляють від вини,
Вони існують лиш на тлі,
Але у серці - біль Війни.
