Сиджу ось тут вже третій день,
Чужі щось іноді приносять,
А я ось тут між черешень,
Які по своєму голосять …
Не прожене ніхто з кімнат,
Їх дощ давно болотом вимив,
Порожньо тут біля дівчат,
Давно не бачився я з ними …
Сиджу … хтось наче підійшов,
Хтось гладить дружньо над бровами,
Нема нікого … щось відчув,
Немов я знову, діти, з вами …
Вночі так добре видно їх,
Схиляються, про щось шепочуть,
І я ось тут поміж своїх -
Своє тут досидіти хочу …
Я ними все своє прожив,
Намучився, не мав спокою,
І на останок укусив,
Хто вдерся в хату рідну мою …
Все знищив ворог, все забрав,
Руїни стали рідним домом,
Де пес на свій кінець чекав,
Щоб не лишатися самому …
це уже перемога ... але обірване дводенне життя чи бучі по усій країні ... це означає, що людина ... далі сидить у печері ... нехай у якомусь відсотку ... і з цим треба щось робити ... біда у тім, що вона не хоче звідти вилазити ... світ мав би стати живішим (моральнішим) після війни ... а чи стане?