Моя Країна, мов Лебідка із пораненим крилом.
Жива та дихає, але потрібна термінова допомога.
В її очах блукає страх та відчай, стогін розриває сон.
Нестерпний біль палає, навкруги - у полум’ї дорога.
Якби ж могла її душа словами вимовити наболіле.
Перед очами, мов світлини, в неї - неймовірний жах:
Нестримні сльози матері біля могили свого сина,
Обличчя діточок, що немов янголи, до раю вже летять...
Так тяжко їй витримувати безкінечний біль,
Який стікається у серце звідусіль, з усіх куточків.
Дощі ракетні знову роз’їдають рани, немов сіль.
Їй мріється сховатись, серед цвіту білого, в садочку.
Тримайся, моя люба, запалає скоро світло у вікні.
Повернеться із вирію промінчик сонця, обігріє рани.
Загояться вони, перебинтують їх твої дочки֜ й сини.
Зросте могутня сила - на безчестя ворогу, а нам - на славу.
