дні поховань були ясні і світлі...
ми йшли і з нас сміялось сонце.
ми все змогли,
відмучтись і відболіти,
і відлюбити всіх, і відпустити все.
назовсім.
ми обіймали світ
ми до грудей землі горнулися,
і бачиш... осінь.
ми тамували голод, ми ділили воду,
ми грали нашу музику у кілька рук,
у кілька струн, в один лиш подих.
і бач, чим не плати,
а до смішного дорого прийшлося,
і бач, як склався час,
як дивно склався час –
що знову осінь.
і пам'ятаєш, день ще був такий
сріблясто-сніжний, сонячно чудовий,
нам плечі-руки цілував,
сміявся з нас, таких обідраних
бідових,
а ми ішли позаду
за труною.
під нами лід хрустів
навкруг зима співала...
ми ж просто йшли. не знали ні куди, ні хто ми
а в грудях ні печалі, ні журби,
лиш тиха пустка, тиха втома
вересень 2019р.
