Насправді не ти, а обрій за сірим вікном,
І чорні птахи, що летять, мов обгортка книг,
Можливість додати до бляклого неба крик,
Написати для кількості енний, любовний том.
Нарікаю на світ, за яким невідомий з числа,
Голосом публіки кпинить трикутник Венер, та
Саме тоді видається весь світ пласким,
З одітими в тогу, що фекають на екран.
Даліла готує ножиці, вірніше тример, е-е-е
лектробритву. Голить, оголює пах, косу
Стриже, і врешті зникає природа, зникає усе,
Та тільки не крик, що охоплює пустоту.
До чого ж паскудно. Все поспіхом, криво, так
Мов справді магічне волосся згубив Самсон,
Чи все-таки вірність, як символ, якого і цар,
Буває, що втратить, віддавши комусь на сон
Майбутній.
07.11.2020
