Пролився у фіранки ранок. Скоса
Повік торкнувся, блимнувши невинно.
Надворі дощ, і ніби ельфи босі
Тупцюються невидимі краплини,
І тулячись до шибки, слізно просять
Вікно відкрити, де цвітуть гардини
Фіалками, мережаними в осінь .
О милі ельфи! Зранила вам крила
За ніч промокла біла хризантема,
Яка лише недавно так іскрила!
А вже її розгледіти даремно.
Голівки почорнілі опустила,
Остання із квітучого едему
Застигла у саду кущем зрадливо.
О любі ельфи! Мала б вас зігріти,
Та пелюстки я вишила на льоні,
Який і сам вбирався в сині квіти,
А нині взір його в шибки холодні,
В чеканні, як то буде тріпотіти
Фіалковий післяобідній промінь,
Й цілунок зрідка подарує вітер.
О дивні ельфи! Де під листям прілим
Вам, ніжним і яскравим, є притулок?
Воно в осіннім блиску відгоріло.
Про нього й віття стомлене забуло,
Брунькам новим своє віддавши тіло,
Вколисаним і до весни поснулим.
А вас зима приспить під снігом білим.
Лесю, прочитав Ваш вірш, і сльози на очах. Неначе послухав якусь дивну, сумну мелодію, яка мені неодноразово снилася. А образи цих ніжних ельфів назавжди залишаться у пам"яті. Дякую Вам! Додаю в обране!
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
