Оригинал:
Анна Ахматова
Летний сад
Я к розам хочу, в тот единственный сад,
Где лучшая в мире стоит из оград,
Где статуи помнят меня молодой,
А я их под невскою помню водой.
В душистой тиши между царственных лип
Мне мачт корабельных мерещится скрип.
И лебедь, как прежде, плывет сквозь века,
Любуясь красой своего двойника.
И замертво спят сотни тысяч шагов
Врагов и друзей, друзей и врагов.
А шествию теней не видно конца
От вазы гранитной до двери дворца.
Там шепчутся белые ночи мои
О чьей-то высокой и тайной любви.
И все перламутром и яшмой горит,
Но света источник таинственно скрыт.
1959
Мій переклад:
Анна Ахматова
Літній сад
Якби до троянд мені, знов сад єдиний побачить,
Де та огорожа стоїть, в цілім світі найкраща,
Де в статуй є спогад, як я, молода, там ходила,
А я пам’ятаю, як невська вода їх укрила!
До тиші духмяної б рушить, де липи-царівни,
Де уявлятиму щогл корабельних рипіння.
Там лебідь пливе, як колись, крізь віки він мандрує,
І вроду свого двійника він очима милує.
І кроків там сплять сотні тисяч. Лишили їх в русі
І друзі, і вороги, вороги й друзі.
А тіні ідуть урочисто, спинити не вдасться
Від вази гранітної хід їх до двері палацу.
Там мовлять мої білі ночі, шепочуть до рання,
Про те, що хтось має високе й таємне кохання.
І все перламутром і яшмою ясно палає…
А звідки те світло – не знать. Таємниця ховає.
Переклад 02.03.2024
А я пам’ятаю, як невська вода їх укрила! – згадка про повінь 1924 р.