Я не звинувачую нікого,
Бо сама обрала цю дорогу,
І сама ножа встромила в серце
Поселивши біль там і тривогу.
Я нікого скривдить не хотіла.
Ви ж мене тоді не зрозуміли...
До моєї щирої любові
Лютою ненавистю скипіли.
Я для вас бездушна і нахабна,
Ница безсоромниця проклята,
Що сім’ю розбила, поламала
В бідної дитини вкрала тата...
Легше осудить , ніж зрозуміти.
Проклясти – простіше, ніж простити.
Легше розіп’яти винну душу,
Ніж її потому воскресити...
Що ж, таке життя, його не зміниш.
Всі ми є частинками цілого.
Кожен з нас хоч раз в житті своєму
Вирушає з болем у дорогу.
Побратим цей вірний і безжальний –
Він карає серце, ранить душу.
Він торкнувся вас – я з ним пліч-о-пліч
Скільки мого віку жити мушу.
Оценка поэта: 5 Так зі мною теж було подібне, тільки якось навпаки...Я мучилась ,бо мені шкода було мого чоловіка. Краще не западати на такі провокації...
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Машенько. Рада тебе бачити.
То не зовсім провокація... то реалії. Реалії мого життя.
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Надюшенько! Дякую за підтримку і за те що читаєте. Вірш давній, йому вже років 10. Все і справді добре. Вагалась чи виставляти, бо то оголена душа, як не як...
Ми виховуємо троє дітей і його(наш) син кличе мене мамою... 
Так зі мною теж було подібне, тільки якось навпаки...Я мучилась ,бо мені шкода було мого чоловіка. Краще не западати на такі провокації...
