Зазирнувши за обрій страждання,
повернувся з засніженим серцем...
Захлинаюсь жагучим бажанням
його тихих і втомлених терцій...
Чую шепіт слідів на асвальті,
які мовчки кричать: "ДОПОМОГИ!"
Йду крізь стіни німих постулатів,
попри біль і всі перестороги.
Все нормально, так само як вчора,
ті ж обличчя, ті ж самі слова...
Все як з́авжди, як завжди - хворий,
Хочу слухати...
Ти - німа....
Більше того я бачу, що знову
сам вкуваюсь в колишні кайдани,
я ламаю й нове будую...
завжди юний і всюди п"яний.....
Я такий, і таким залишаюсь,
тричі впаду та встану зн́ову,
Терпкий келих життя випиваю,
сам вкуваюсь в німі окови...
як на мене картина доречна, просто треба в зміст придивитись...
і взагалі вона підкреслює почуття автора і ставить в певні межі уявлень про написане.
вірш чудовий
Respect відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
