Не читай моїх віршів. Тривожитись марно не варто.
Я сотню речей прокрутила старезним кіно.
Ти скажеш, що я лиш актриса в твоїм драмтеатрі,
і тільки тобі завести знову гру в доміно.
Альбом не листай, - то лиш начерк романів непрошених:
з осіннім дощем я сьогодні побуду на "ти".
Чому ми почути себе так завзято не хочемо,
чому ми з тобою, неначе розбиті мости?..
Пройди, як завжди. Озиратися буде неправильно,
ти будеш не тим, ну і я вже далеко не та.
В тілах ми своїх, мов ескізи кумедні, пергаментні,
а в душах тремтить невзаємна чудна нагота.
Забудь тінь зіниць, - не проси усміхатись риданнями.
То ти був мій біль, - і тому такі щирі вірші.
Я більше не можу триматись думками останніми, -
Не любиш? Нехай!.. Але зараз, благаю, збреши.
