папір усе стерпить... нет також...
темно-синє на білому, шок:
шовк холодний, гаряче тіло
пластир на ступнях -
важко носити підбори,
боляче плакати, але про це не говорять.
переживу. хто наступний?
не роби мені боляче, точним рухом
загаси свічку двома пальцями
не задмухуй, зроби вигляд, що не пече
ти потрапиш до раю, а я не вірю у рай,
не кричу "ура", коли догораю.
не ставай голосом у моїй голові
я вірю у відстань -
це моя остання релігія.
коли я заплачу, зорепад на щастя лови,
я так від любові оклигую.
не чіпай мене.
у саду магнолій оселивсь пирій,
я не вірю в долю,
янголе, не грій тих, хто диха єдиним днем.
НЕБА(й)ДУЖОСТІ потребую...
тим, хто просить - дають,
а як же ті, хто не вміє просити?
просівай мою лють
крізь примирення сито.
P.S. і не треба мене розуміти...
Я родился, наверное, на сотню лет позже предначертанного, поскольку ни рифмы, ни ритма я не увидел, как и ни вижу во многих стихотворениях современных поэтов, а другим, как погляжу, нравится... Прошу простить, лучше было бы, наверное, ничего не писать.
Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
любий amigo!
якщо відверто, я певна, що Ваша думка має більше право на існування, аніж мій, з дозволу сказати, вірш. такі варіації називаються "вільним віршем", бо ритму в ньому справді катма, а от рима де-не-де проскакує. сучасна поезія має своїх прихильників, хоч я зазвичай у власній творчості тяжію до класики. дякую за увагу і щиро висловлену позицію.
а в моїй уяві відразу картинки та цитати з Булгакова... рукописи не горят... "а як же ті, хто не вміє просити?" "Никогда ни у кого ничего не просите...Никогда и ни у кого, особенно у тех, кто сильнее вас...Сами придут и сами все предложат..." ...навіяло роздуми...
Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, Вітусю, які думки! люблю цю фразу, надто вже багато у ній істини...
дякую велике-превелике!