Все виправляю слово те,
Повторюючи вірш невтомно:
«Я стіл накрив на шість гостей»…
Ти геть забув, що буде – сьомий.
Невесело святкують шість,
Дощить на лицях нерухомих…
Як ти забув, що інший гість
Прийде до столу, сьомий – сьома…
Невесело твоїм гостям,
Карафа ледарює в тиші.
Сумні – вони, сумний – і сам,
Непрошена – за всіх сумніша.
Нема ні світла, ані втіх.
Ні їсти не кортить, ні пити.
Як ти недолічитись міг?
Як у числі міг помилитись?
Як міг, як смів не знати ти,
Що шість (твій батько, мати літня,
Ти сам – із жінкою й брати)
Це семеро – бо я на світі!
Ти стіл накрив на шість гостей,
Та шість – не остаточний вимір.
Ніж чучелом поміж людей –
Хоч тінню проживу – з твоїми,
(Своїми…),
Хистко, без підпор –
Не заважаючи нікому! –
За непоставлений прибор
Непрошена сідаю, сьома.
Раз! – перевернутий стакан!
І все, що стримували гаті, –
Вся сіль з очей, вся кров із ран –
Зі скатертини – по кімнаті.
Могилі – геть! Розлуці – геть!
І стіл ожив, здригнулись двері.
Як на весільнім святі – смерть,
Я – грім життя на цій вечері.
… Ніхто: не брат, не син, не муж,
Не друг – а все ж я дорікаю:
«Ти, стіл накривши на шість – душ,
Мені не приділив – і краю».
***
Все повторяю первый стих
И все переправляю слово:
"Я стол накрыл на шестерых"...
Ты одного забыл - седьмого.
Невесело вам вшестером.
На лицах дождевые струи...
Как мог ты за таким столом
Седьмого позабыть - седьмую...
Невесело твоим гостям,
Бездействует графин хрустальный.
Печально - им, печален - сам,
Непозванная - всех печальней.
Невесело и несветло.
Ах! не едите и не пьете.
Как мог ты позабыть число?
Как мог ты ошибиться в счете?
Как мог, как смел ты не понять,
Что шестеро (два брата, третий-
Ты сам - с женой, отец и мать)
Есть семеро - раз я на свете!
Ты стол накрыл на шестерых,
Но шестерыми мир не вымер.
Чем пугалом среди живых -
Быть призраком хочу - с твоими,
(Своими...),
Робкая как вор,
Я - ни души не задевая! -
За непоставленный прибор
Сажусь незванная, седьмая.
Раз! - опрокинула стакан!
И все, что жаждало пролиться, -
Вся соль из глаз, вся кровь из ран -
Со скатерти - на половицы.
И - гроба нет! Разлуки - нет!
Стол расколдован, дом разбужен.
Как смерть - на свадебный обед,
Я - жизнь, пришедшая на ужин.
... Никто: не брат, не сын, не муж,
Не друг - и все же укоряю:
"Ты, стол накрывший на шесть - душ,
Меня не посадивший - с краю".
ID:
278055
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 01.09.2011 01:20:21
© дата внесення змiн: 02.02.2013 21:49:01
автор: *****
Вкажіть причину вашої скарги
|
